Конспект лекцій з курсу «філософія»




НазваниеКонспект лекцій з курсу «філософія»
страница1/24
Дата конвертации30.05.2013
Размер3.31 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24




Мелітопольський державний педагогічний

університет ім. Б.Хмельницького

Кафедра філософії

В.О. Стьопін

Конспект лекцій

з курсу
«ФІЛОСОФІЯ»
для студентів заочної форми навчання

Видання шосте,


доповнене та виправлене

Мелітополь

2010
ББК 87я73

В.О.Стьопін. Конспект лекцій з курсу «Філософія» для студентів заочної форми навчання. – Мелітополь, 2010 – 184 с.

Рецензенти:

В.О.Чигрін – кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедрою

філософії та соціології ТДАТУ.

М.О.Дударєва – кандидат філософських наук, доцент ТДАТУ.
Автор виказує подяку доктору філософських наук, професору Троїцькій Т.С. за надану допомогу в підготовці розділу даного посібника «Методичні рекомендації до виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань».


Конспект лекцій з філософії для студентів заочної форми навчання включає базові теми нормативного курсу філософії, що вивчаються у вищій школі, та охоплюють питання історії філософії, онтології, гносеології, методології філософського аналізу, а також ключові проблеми філософії історії та філософської антропології.

Призначений для студентів заочної форми навчання всіх спеціальностей.


Друкується за рішенням науково-методичної ради Мелітопольського

державного педагогічного університету від 10.10.2005 р., протокол № 2

С Стьопін В.О., 2010
Зміст
Передмова............................................................................................. 4
Тема 1. Філософія як форма світогляду, її роль в житті суспільства і людини ..............................................................................................................5
Тема 2. Історія філософії........................................................................13
Тема 3. Онтологія ..................................................................................54
Тема 4. Гносеологія ...............................................................................71
Тема 5. Діалектика та метафізика буття ................................................. 78
Тема 6. Буття суспільства ...................................................................... 87
Тема 7. Буття людини ..........................................................................103
Плани семінарських занять ..................................................................115
Методичні рекомендації до виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань...............................................................................................130
Завдання для самоконтролю та перевірки знань.................................... 150
Рекомендована література....................................................................183
Передмова
XX століття, що відійшло в історію, і перше десятиріччя ХХI століття продемонстрували неймовірну динаміку соціального життя, приголомшливі глибинні зміни у всіх структурах політики, економіки, культури. На початку III тисячоліття складність і суперечність, невизначеність і альтернативність історичного розвитку людства поставили його перед вибором, примусивши озирнутися і замислитися над тим, що ж відбувається в світі та з людьми.

У цій ситуації проблеми світоглядної орієнтації людини, усвідомлення нею свого місця і ролі в суспільстві, мети і сенсу соціальної і особистої активності, відповідальності за свої вчинки і вибір форм і напрямів своєї діяльності стають головними життєвими цінностями.

У становленні і формуванні світоглядної культури людини філософія завжди грала особливу роль, пов'язану з її багатовіковим досвідом критично-рефлексивного осмислення глибинних цінностей і життєвих орієнтирів. Філософи у всі часи брали на себе функцію прояснення проблем буття людини, кожного разу наново ставлячи питання про те, що таке людина, як їй слід жити, на що орієнтуватися, як поводитися в періоди криз культури та переламних епох історії.

Даний навчальний посібник є спробою направити діяльність студентів на самостійний пошук істин і цінностей, якими вони могли б керуватися в своєму суспільному і особистому житті, на наполегливу і вдумливу працю з осмислення реалістичної картини навколишньої дійсності і самопізнання власного внутрішнього світу.

Запропонований конспект лекцій покликаний виконати два основні завдання. По-перше, хоча і в дуже стислій формі, він викладає історію і теорію базових проблем філософії, включаючи розділи, пов'язані з філософською рефлексією досягнень конкретних наук, що дозволяє виявити роль філософії як методології наукового пізнання. По-друге, зміст посібника є гранично прагматичним: будучи розрахованим саме на студентів заочної форми навчання, він включає той об'єм матеріалу, яким відповідно до наявних в Мелітопольському педагогічному університеті учбових і робочих програм повинен оволодіти студент заочної форми навчання для успішного освоєння курсу і складання іспиту з філософії.


Тема I

Філософія як форма світогляду, її роль в

житті суспільства і людини

(4 години)

Мета даної лекції – виявити світоглядну природу філософії, її специфічні особливості порівняно з іншими історичними формами світогляду.

Студент, що засвоїв матеріал лекції, повинен знати:

  • поняття світогляду і його структуру;

  • основні історичні форми світогляду;

  • предмет філософії і коло її проблем;

  • значення і функції філософії в житті людини і суспільства;

  • основні принципи типологізації філософського знання.

На основі отриманих знань студент повинен уміти:

  • розрізняти такі елементи світогляду, як знання і цінності;

  • виявляти специфіку світовідчуття і світорозуміння в структурі будь-якого світогляду;

  • робити самостійний аналіз основних історичних форм світогляду;

  • бачити особливості філософського і наукового знання;

  • пояснювати природу плюралізму філософського знання;

  • правильно оцінювати значущість тих або інших функцій філософії в житті людини і суспільства.

План лекції

  1. Світогляд в структурі суспільної свідомості людей.

1) Поняття світогляду та його структури.

2) Основні історичні форми світогляду.

  1. Філософія як форма світогляду.

1) Предмет філософії і коло її проблем.

2) Значення і функції філософії в житті суспільства і людини.

3) Принципи історичної типології філософії.

1

1) Що становить суть світу, всесвіту, природи? Що таке людина і яке її місце в світі? Чи здатна вона пізнати і змінити світ, і якщо так, то яким чином? Ці та багато інших аналогічних питань хвилюють всіх мислячих людей. Життя з його складною системою колізій, наука і культура в цілому (куди входять всі науки і види мистецтва, релігія і філософія) з їх гігантськими досягненнями вимагають від людини всебічного вдосконалення, енергійної допитливості, творчої уяви, допитливої думки, витонченої інтуїції, широкого кругозору і мудрості. Ми повинні ще глибше осягнути таємниці природи, соціальної реальності, тонше пізнати потаємні глибини людини, її співвідношення зі світом.

Всі знання людства, якими б вони не були багатообразними та дивовижно диференційованими між собою та усередині себе, являють собою немов би «розчепірені» пальці, з допомогою яких відбувається вторгнення людини в тканину буття. Це природно і необхідно. Але разом з цим диференційованим підходом потрібен ще й інтегральний, тобто узагальнено-мудрий погляд людини на навколишній світ і саму себе, що дозволяє «скласти пальці в кулак».

Кожен з нас рано чи пізно ставить перед собою такі питання: «хто я? що я? що є мій світ? як я до нього відношуся? для чого живу? до чого прагну? що залишу після себе?» Великий І.Кант сказав: «Дві речі наповнюють мою душу найвищим здивуванням і благоговінням: зоряне небо наді мною і моральний закон усередині мене!» Образно кажучи, кожен з нас на життєвому шляху приходить до відкриття свого «неба» і свого «закону».

Поставивши перед собою такі «сенсожиттєві» проблеми і знайшовши їх відповідне рішення, люди формують такий духовно-психічний феномен як світогляд. У найбільш стислому вигляді останнє – це уявлення про світ і місце в ньому людини. У своїй глибинній суті світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння світу, місця в ньому людини і разом з тим життєві позиції, програми поведінки та дій людей.

Складовими всякого світогляду виступають знання і цінності. Отже, основними аспектами його аналізу виступають гносеологічний і аксіологічний. (Гносеологія – вчення про знання, пізнання. Аксіологія – вчення про цінності і ціннісні орієнтації людей). Реальним же критерієм його змісту виступає саме практичне життя людей, їх поведінка, вчинки, дії, діяльність. Таким чином, світогляд, на відміну від інших феноменів людської психіки, є не чисто духовним утворенням, а духовно-практичним.

Відмічені елементи світогляду існують в його структурі на двох рівнях – світовідчуття та світорозуміння (деякі автори виділяють ще і третій, проміжний, рівень – світосприйняття). На першому з них складається емоційно-чуттєве, вольове відношення людини до світу, на другому – раціонально-логічне, мисленєво-понятійне. На рівні світорозуміння виділяють ще два підрівні – розсудливий і розумний. Розсудливе розуміння світу – неглибоке, поверхове, «побутове», розумне – глибинне, закономірне, теоретичне.

Не буває світогляду, в якому б був відсутній один з його рівнів, але співвідношення масивів світовідчуття і світорозуміння завжди конкретне і варіативне. Недостатній розвиток одного з цих компонентів – ознака обмеженості світогляду.

За способом свого існування світогляд підрозділяється на груповий і індивідуальний. Впродовж життя кожного суб'єкта відбувається еволюція його світогляду. Причому має місце стійка тенденція зміщення структурного масиву останнього від відчуттів (світовідчуття) через розсуд (життєво-практичне світорозуміння) до розуму (теоретичне світорозуміння). Ця тенденція ідентично виявляється як в світогляді індивідуальному (окремої людини), так і суспільному (світогляду суспільних груп або людства в цілому).

У житті конкретної людини це втілюється в її духовному зростанні від дитинства до старості. Перші роки життя дитини – це переважно емоційно-чуттєвий спосіб взаємовідношення зі світом, який поступово підкріплюється буденним знанням. Функціонування людини в системі освіти і виховання, самоосвіти і самовиховання породжує розумово-теоретичний рівень її світогляду. Виникнення і розвиток складніших рівнів світогляду не знищує простіші, а лише міняє їх масштаб.

У житті групових суб'єктів відмічена тенденція виявляється в еволюції історичних форм світогляду.

2) Історично первинними формами світогляду людства, що виступають «попередниками» (а потім і «супутниками») філософського світогляду, є буденне, магічне, міфологічне, релігійне.

Буденний світогляд – найбільш давня і «вічна» життєво-практична форма світогляду, на рівні розсудливого світобачення що пізнає і оцінює повсякденні («побутові») явища дійсності. З моменту виникнення людського роду як такого і впродовж всієї його історії абсолютна більшість людей є носіями цієї форми світогляду, незалежно від віку, рівня освіти, групової приналежності і тому подібне.

Магія (у перекладі з грецького і латини – «чарівництво») – першооснова духовної культури людей, попередниця всіх подальших форм свідомості і світогляду, що відрізняється нерозчленованістю духовного і практичного компонентів. Магічний світогляд втілюється в практичній демонічній дії, яка являє собою ряд символічних ритуалів і обрядів, направлених на встановлення контакту з неживими або одушевленими речами з метою досягнення сприятливого результату для того, хто здійснює цю дію.

Міфологія (у перекладі з грецького – міф – це «переказ, оповідь») – форма світогляду, заснована або на художньо-емоційному переживанні світу, або на несвідомо-ілюзорних образах, породжених неадекватним сприйняттям людьми природних і соціальних процесів і своєї ролі в них.

Фантастичні уявлення, виражені в міфах найбільш давніх народів світу, грали в їх житті найважливішу роль: вони були своєрідним вираженням і збереженням історичної пам'яті, регулятором їх соціальної організації. Це було пов'язано з наступними характерними особливостями міфологічного світогляду: 1) усвідомлення роду як колективної особистості, упевненої в існуванні загального предка, – тотема (саме тотемізм об'єднували індивідів в родову цілісність); 2) направленість міфологічного світогляду в минуле дозволяло усвідомити силу традицій, а як наслідок – панування циклічної моделі історичного часу; 3) антропоморфізм міфологіїантропоморфізм» – це наділення людськими властивостями предметів і явищ неживої природи, небесних тіл, реальних і міфічних істот) з неминучістю формував анімістичну картину буття, тобто одушевлення всього сущого; «олюдненність» природи, нероздільність людини і космосу означає, що в світогляді домінує світовідчуття.

Не дивлячись на архаїзм магічного і міфологічного світоглядів в наше «освічене» століття, в масовій свідомості сучасних людей знаходиться місце і для адептів «білої» та «чорної» магії, і для творців нових ілюзорних ідей (нової міфології), що говорить про їх затребуваність через різні обставини певною частиною суспільства.

Релігійний (у перекладі з латини – релігія – це «благочестя, набожність, святиня») світогляд – це така історична форма світогляду, в якій освоєння світу здійснюється через його «подвоєння» на природний (фізичний, речовий, матеріальний) і «потойбічний», сакральний (духовний) за допомогою «посередника» – Бога.

Як і міфологія, релігія апелює до фантазії і відчуттів людей, проте на відміну від міфу вона не змішує земне і сакральне, а якнайглибшим чином «розводить» їх на два протилежні полюси. Творча всемогутня сила – Бог – стоїть над природою і поза природою. Буття Бога переживається людиною як одкровення. Як одкровення людині дано знати, що душа її безсмертна, що за труною її чекає вічне життя і зустріч з Богом.

Релігійний світогляд, як і будь-який інший, істотно еволюціонував в своїй історії. Проте різноманітні його види об'єднувало те, що релігія завжди знаходилася в пошуку вищих цінностей, істинного життєвого шляху, а також те, що і ці цінності, і життєвий шлях, що веде до них, переносяться нею в трансцендентну, потойбічну область, не в земне, а в «вічне» життя. Всі справи і вчинки людини і навіть її помисли оцінюються, схвалюються або осуджуються нею по цьому вищому, абсолютному критерію.

Релігія була першим людським поглядом у вічність, першим усвідомленням єдності людського роду, глибоким відчуттям цілісності буття, ціннісним сприйняттям життя, пошуком вищих цілей і сенсу. Все це зближує її з філософським світоглядом. Проте між ними є і істотні відмінності: релігія є свідомість масова (а не елітарна, як філософія) і дораціональна (а не теоретична, як філософія).

Всі проаналізовані вище «дофілософські» історичні форми світогляду реально існують і сьогодні. Їх затребуваність в наші дні пояснюється двома причинами: по-перше, нерівномірним характером протікання соціальних процесів в різних людських спільнотах, різним рівнем цивілізаційного прогресу різних народів, що припускає їх звернення до різних форм світогляду; по-друге, індивідуальними психічними особливостями людей, що апелюють в процесі пошуку сенсу життя до різноманітних знань і цінностей.

2

1) Філософія як історична форма світогляду виникає в VII-VI ст. до н.е. одночасно на Сході (стародавня Індія, Китай) і на Заході (стародавня Греція). Виникнення терміну «філософія» (у перекладі з грецького – «філео» означає «любов», а «софія» – «мудрість») приписується старогрецькому філософові і вченому Піфагору (VI ст. до н.е.). Стародавні мислителі вважали себе не мудрецями, а людьми, що «люблять» мудрість і «прагнуть» до неї. Жити потрібно, філософствуючи, говорили вони; філософствуючи, люди стають богоподібними!

Подібне розуміння філософії ясно показує, що це не просто деяка система знань, а саме світогляд, бо в якості найбільш важливого компонента включає в себе духовно-практичну, ціннісну, аксіологічну складову. Другий же загальний для всіх форм світогляду компонент – знання – представлений у філософії в теоретичному вигляді, тобто систематизованому, впорядкованому, логічно оформленому. Універсальний предмет аналізу всіх форм світогляду – система відносин «людина – світ» – виражений у філософії так: філософія – це раціонально-теоретична форма світогляду, що розкриває всезагальне у відносинах цілісної людини та світу в цілому.

У цьому визначенні категорія «цілісна людина» позначає не окрему людину, конкретного індивіда, а людину як типового представника людства, носія родових якостей і навіть, більш того, як мислячу істоту у Всесвіті; категорія «світ в цілому» позначає не місце існування людей на Землі, а світ як всесвіт, Універсум, тобто нескінченне в часі і просторі Буття; категорія «загальне» означає, що філософія досліджує не якісь приватні, окремі зв'язки і відносини людини з предметами навколишнього світу, а тільки найбільш загальні, тобто загальні закони і принципи відношення людини і світу.

Таке розуміння предмету філософії склалося не відразу, а тільки в V-III ст. до н.е., коли з єдиного, цілісного знання людей про світ, тобто філософії в значенні «науки наук», почали виділятися конкретні області знання про окремі сфери буття – науки: механіка, фізика, астрономія, медицина і так далі. Обидві ці форми суспільної свідомості ріднить те, що і філософія і наука є раціонально-теоретичними формами знання; крім того, обидві вони відносяться до елітарного знання, а не масового, бо їх носієм виступає достатньо обмежений прошарок населення.

Одночасно між філософією і наукою є і істотні відмінності.

1. Об'єкт вивчення. Арістотель говорив: «є деяка наука, що досліджує суще як таке, а також те, що йому властиве саме по собі. Ця наука не тотожна жодній з так званих спеціальних наук, бо жодна з інших наук не досліджує природу сущого як такого, а всі вони, відокремлюючи собі яку-небудь частину його, досліджують те, що властиве цій частині» (Арістотель. Сочинения, т.I, с.119). Таким чином, науки прагнуть вивчити окремі закономірності буття, філософія ж веде пошук загальних.

2. Суб'єктивність філософського знання. Наукове знання байдуже до сенсів, цілей, цінностей і інтересів людини; науку цікавить світ як такий, безвідносно до людської суб'єктивності; вона веде пошук об'єктивної істини. Філософія, навпаки, є знання про місце і роль людини у світі; її цікавить світ тільки у зв'язку з людиною; отже, філософське знання значною мірою суб'єктивне, упереджене. Філософія може бути об'єктивно-науковою тільки в тій частині і в тій мірі, в якій вона, спираючись на дані науки, розкриває перед нами об'єктивну істину.

Разом з вказаними виключними особливостями філософії, вона володіє ще деякими рисами, що виділяють її з сукупності інших форм світогляду.

Філософія одночасно є знанням і вічним, позаісторичним (тисячі років вона вирішує одні і ті ж одвічні проблеми) і конкретно-історичним (філософи перекладають своєю категоріальною мовою назрілі проблеми культури, всотують і особливим чином виражають дух свого часу).

У розвитку філософії одночасно виявляються тенденції спадкоємності («кумуляція» накопичених знань на різних історичних етапах розвитку філософської думки) та відособленості (творчість кожного філософа і філософської школи унікальна і неповторна, нерідко вона «розриває нитку» історії філософії, відводячи її убік від «магістральної лінії»).

Філософія завжди є плюралістичне (багатообразне, різноманітне) знання. І це обумовлено цілою низкою обставин.

1. Філософія аналізує систему відносин «людина – світ» під самими різними точками зору, що породжує цілу низку аспектів філософського знання і, відповідно, його певні розділи. У онтологічному аспекті (онтологія – вчення про буття і суть світу) філософія прагне виявити сутність світу, його субстанцію; вирішуючи це питання, філософи підрозділяються на матеріалістів та ідеалістів (матеріалізм напрям у філософії, що вважає першоосновою світу, його субстанцією – матерію; ідеалізм напрям у філософії, що вважає першоосновою світу – дух, свідомість, думку); разом з цими моністичними концепціями буття (тобто такими, що виходять з пріоритету якоїсь однієї з двох субстанцій буття), існують ще і дуалістичні (дуалізм - напрям у філософії, що вважає першоосновою світу дві рівноцінні субстанції – матерію і дух). У гносеологічному аспекті філософія намагається вирішити питання про принципову пізнаваність світу; вирішуючи це питання, філософи підрозділяються на агностиків і прихильників пізнаваності світу (агностицизм напрям у філософії, що заперечує принципову пізнаваність світу в цілому). У методологічному аспекті філософія розробляє методи пізнання та перетворення навколишнього світу і самої людини; вирішуючи це питання, філософи підрозділяються на діалектиків та метафізиків (діалектика філософський метод, що розглядає світ і його елементи в стані загального зв'язку, руху, зміни, розвитку; метафізика - філософський метод, що розглядає світ і його елементи в стані постійності, незмінності, відсутності системних зв'язків і відносин).

Разом з цими трьома фундаментальними аспектами співвідношення людини і світу філософія включає розділи, які досліджують більш «вузькі» сторони цього співвідношення. Так, вивченням такого компоненту світу, як природа, займається натурфілософія (у сучасному позначенні – філософські проблеми природознавства), суспільство вивчається філософією історії (або соціальною філософією), людину вивчає філософська антропологія. Специфічні аспекти співвідношення людини і світу вивчають також етика, естетика, логіка. Таким чином, сучасна філософія постає перед нами як дуже складна система різноманітних знань і цінностей, що зумовлює існування в ній величезної кількості різноманітних шкіл, течій, концепцій.

2. Об'єктивно-суб'єктивний характер філософського знання (про що мовилося вище) визначає багатозначність будь-якої філософської ідеї, постановка, розробка, розвиток якої може бути здійснено в різноманітних, навіть протилежних, напрямках.

3. Історичний характер філософії обумовлює особливості її розвитку на кожному відрізку часу відповідно до потреб певної епохи: висунення нових ідей, увага до певних аспектів старих ідей, способи їх рішення є наслідком духу часу, реакцією філософії на його виклики.

4. Оскільки носіями будь-якого світогляду (філософського зокрема) можуть бути різноманітні соціальні, групові суб'єкти (нації, етнічні спільності, класи, соціальні шари та прошарки, релігійні об'єднання і так далі), різноманіття ціннісних орієнтацій цих груп зумовлює і плюралізм філософського знання.

5. У зв'язку з тим, що філософська творчість, на відміну від інших форм світогляду, а також і від науки, є, як правило, суб'єктивно-особистісною, людські якості конкретних філософів роблять процес висунення і розробки філософських ідей унікальним, неповторним і неймовірно різноманітним.

2) Значення і роль філософії в життя людини і суспільства визначається тими функціями, які вона виконує впродовж всієї своєї історії

1. Світоглядна. Філософія є найбільш розвиненою, змістовно багатою історичною формою світогляду. Долаючи недоліки і обмеженості попередніх форм світогляду, вона набула якостей глобальності, «всеосяжності», вічності. Будучи, за виразом І.Канта, вченням про «єдність істини, добра і краси», філософія виробляє в суспільстві і людині найбільш важливі «сенсожиттєві» знання і орієнтації, необхідні для їх поступального прогресу.

2. Гносеологічна. Дана функція філософії дозволяє зорієнтувати суспільство і людину, по-перше, до надбання найвищого рівня знань – розумних, раціонально-теоретичних; по-друге, до вироблення відповідної пізнавальної направленості: або гносеологічного оптимізму, або гносеологічного песимізму.

3. Аксіологічна. Як система основних сенсожиттєвих орієнтирів, філософія в значній мірі успішніше, ніж такі форми свідомості, як наука, етика, релігія, дозволяє суспільству долати різноманітні соціальні колізії і катаклізми, знаходити правильне вирішення виникаючих проблем не окремих суб'єктів, а всього людства.

4. Методологічна. Філософія визначає життєві позиції, систему способів діяльності (пізнавальної і практичної), поведінки, способу життя людей, основні підходи до організації буття; вона пропонує перевірений часом «інструментарій» людської життєдіяльності.

5. Праксеологічна (практична). Філософія дає суспільству і кожній окремій людині відповідну установку на вирішення одвічної дилеми у формуванні відношення людини до світу: або на основі принципу «світобачення», або на основі принципу «світотворення»; переважна орієнтація ранніх форм філософії у бік розвитку її умоглядної, спекулятивної якості в наші дні все більш змінюється практичною орієнтованістю філософії, її прагненням брати участь в реальних процесах життя людей.

6. Ідеологічна. Як виразник сенсів, цінностей, інтересів, філософський світогляд своїм змістом об'єктивно (а нерідко і свідомим, суб'єктивним вибором життєвої позиції конкретних філософів або філософських шкіл) служить певним соціальним групам в суспільстві, формуючи їх політичні доктрини, соціальні установки і орієнтири.

Філософія, містячи в собі певний ціннісний момент і імператив (установку, орієнтацію) поведінки, призначена перш за все для «індивідуального користування». Її значення для людини визначається найважливішою якістю – виступати стратегією життя – вченням про те, «яким треба бути, щоб бути людиною» (Кант). Філософія покликана допомогти кожному індивідові, охочому затверджувати себе на цьому світі як активну і творчу особу, встати на шлях самосвідомості і самопізнання. Вже сам характер філософствування вчить процесу мислення не ординарного, буденного, а проблемного і творчого, в співвідношенні себе з навколишніми людьми, зі світом «ближнім і дольним».

У ХVII столітті Р.Декарт писав: «кожен народ є тим більш громадянськішим і освіченим, чим краще в нім філософствують; тому немає для держави більшого блага, ніж мати істинних філософів» (Мир философии, Ч.1, с.25) Хоча у наш час, як і в попередні століття, філософія все ще залишається елітарною формою світогляду, в перспективі вона неминуче стане серцевиною способу життя і думок кожної людини. Вона виступить внутрішньою, необхідною умовою розвитку всієї соціальної дійсності, всіх сфер духовного буття людини.

3) Реальний процес виникнення, розвитку і зміни філософських ідей вивчає особливий розділ філософії – історія філософії. Великий німецький філософ Гегель був першим, хто, за словами Маркса, «вперше збагнув історію філософії в цілому». Кожному видатному філософові і кожній його ідеї він знайшов своє, чітко визначене місце. За кожним з них – епоха, діалектично співвіднесена із загальним світовим ходом історії. Філософія, згідно Гегелю, є «епоха, схоплена в думці». Історія філософії – це історія самосвідомості людської культури, тобто, кінець кінцем, сама світова історія, але не в емпіричному, а в сутнісному виразі. Проте при всій діалектичності міркувань Гегеля, в його поглядах на історичний процес (а отже, і на процес історико-філософський) бере гору його фаталістичне тлумачення. Гегель недооцінює чинник невизначеності, альтернативності, багатоваріантності людської історії. Історичний розвиток він осмислює як лінійний процес безперервного і неухильного сходження розуму. Лінійну, безальтернативну концепцію історії німецький філософ переніс і на свою концепцію історії філософії.

    Насправді будь-який творчий процес завжди є відкритим для майбутнього, завжди не завершений, містить в собі не одне, а безліч можливих продовжень, він є варіативним і багатоликим. Саме різноманітність філософських ідей, способів їх постановки і рішення поставили перед історико-філософською наукою завдання типологізації філософських учень, включаючи і питання про критерії такої типологізації. Подібні критерії можуть бути висунуті за декількома підставами.

  1. за змістовною підставою філософські вчення підрозділяються в:

  • онтологічному аспекті на матеріалістичні, ідеалістичні і дуалістичні;

  • гносеологічному аспекті на скептично-агностичні і пізнавально-оптимістичні;

  • методологічному аспекті на діалектичні і метафізичні;

  1. за часовою, хронологічною підставою у філософії можна виділити наступні її історичні етапи:

  • філософія найдавніших цивілізацій;

  • філософія середньовіччя;

  • філософія епохи Відродження і нового часу;

  • філософія новітньої епохи;

  1. за просторово-регіональною підставою виділяють:

  • східну філософію;

  • західну філософію;

  1. за відношенням до релігії філософію підрозділяють на:

  • атеїстичну;

  • релігійну;

  1. за відношенням до науки філософію підрозділяють на:

  • сцієнтистську;

  • антисцієнтистську;

  1. за відношенням до реальної соціальної дійсності у філософії виділяють:

  • практично-діяльний тип;

  • умоглядно-спекулятивний тип.

Кожен з вказаних типів філософії у свою чергу може бути підрозділений на підтипи, види, форми і так далі. Використання комплексного критерію типологізації філософії (коли різні підстави її розчленовування «перемішуються») породжує неймовірну різноманітність проявів філософської думки. Таким чином, оскільки єдиних критеріїв аналізу історії філософії не існує, кожен фахівець використовує свій підхід до рішення цієї задачі. У викладі наступної теми буде застосовано найбільш поширений в навчальних посібниках для студентів підхід до історико-філософського дослідження просторово-часовий.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Похожие:

Конспект лекцій з курсу «філософія» iconКонспект лекцій з дисципліни " Охорона праці в галузі" для спеціалістів та магістрів інститут "
С. С. Козлов Конспект лекцій з дисципліни “Охорона праці в галузі” для спеціалістів та магістрів інституту “Енергоменеджменту та...
Конспект лекцій з курсу «філософія» iconНавчально-методичний комплекс
...
Конспект лекцій з курсу «філософія» iconСучасна єврейська філософія”
Тема Єврейська філософія в XIX ст. (Посткантіанський ідеалізм І його вплив на єврейську філософію. С. Формштекер. С. Гірш. Wissenschaft...
Конспект лекцій з курсу «філософія» iconКонспект лекцій, практичні завдання обсяг методичних матеріалів ( у мб) 216 кв
Прошу розмістити на сайті дну у розділі «Методичні матеріали для самостійної роботи студентів» наступні матеріали
Конспект лекцій з курсу «філософія» iconПлан-конспект уроку з курсу з теми. Тема лекції: літературний процес 70-90-хроків ХІХ ст. Мета лекції: Навчальна
План-конспект уроку з курсу «Українська література 10 клас» з теми «Літературний процес 70-90-х років ХІХ ст»
Конспект лекцій з курсу «філософія» iconКонспект лекцій, інструкції з лабораторних робіт, методичні вказівки, індивідуальні завдання
Прошу розмістити на сайті дну у розділі «Методичні матеріали для самостійної роботи студентів» наступні матеріали
Конспект лекцій з курсу «філософія» iconКонспект лекций по курсу «Физико-технические основы лазерных технологий» лазерная микрообработка санкт-Петербург 2007
Вейко В. П. Опорный конспект лекций по курсу «Физико–технические основы лазерных технологий». Раздел: Лазерная микрообработка. Изд....
Конспект лекцій з курсу «філософія» iconКонспекти лекцій по курсу «Основи демографії»
Проте ці дії держави як інституту управління були прагматичні. Для керівництва країною потрібні були кошти, а значить податки, треба...
Конспект лекцій з курсу «філософія» iconПлан-конспект уроку з курсу з теми. Тема заняття Літературний процес 70-90-х років ХІХ ст. Вступ. Мета заняття
План-конспект уроку з курсу «Українська література 10 клас» з теми «Літературний процес 70-90-х років ХІХ ст. Вступ»
Конспект лекцій з курсу «філософія» iconВопросы для самостоятельного изучения по курсу дистанционного обучения по программе «Промышленная безопасность: Безопасное производство работ грузоподъемными машинами и механизмами»
Слушатели курсов готовят конспект ответов на предложенные вопросы, используя материалы, размещённые на сайте филиала. Конспект предъявляется...
Разместите кнопку на своём сайте:
kk.convdocs.org



База данных защищена авторским правом ©kk.convdocs.org 2012-2017
обратиться к администрации
kk.convdocs.org
Главная страница