C)Сімферополь. Видавництво «Таврія




НазваниеC)Сімферополь. Видавництво «Таврія
страница14/142
Дата конвертации13.06.2013
Размер13 Mb.
ТипДокументы
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   142

- Певно, що так, але хіба ж його тепер стримаєш? Скажіть йому слово: оскаженіє, кинеться на вас із шаблею, як на ворога. А завтра віч-на-віч він спочатку розкричиться, а потім згодиться з вами...

- Так, але хіба ж ви не бачите, що він задумав?

- Безглуздя! Авантюра! Чортзна-що! Але раджу вам не втручатися. Він нізащо не визнає прилюдно своєї помилки. Їдьмо краще додому, бо всі вони п'яні, і не час тут шукати доброго розуму.

А крики справді не вщухали.

- Геть козаків! - лунало під склепінням.

- Геть хлопських отаманів!

- Їдьмо по хлопів!

- По ріллю!

- Спалити їх кубла з усім їх гадючим кодлом, - пронизливо крикнув Ружинський, блідий від обурення й хмелю. - І Кропивницького разом із ними.

- І Горленка.

Почувши останній вигук, патер Юстовський підвів голову і насторожився.

- Стерти на порох, - повторив Потоцький. - Так, тепер я бачу, що вельможне панство гідне стану громадян республіки... Зітремо ж їх із землі, хай станеться над ними суд божий і людський.

Юстовський розгубився. Треба, хоч би там що, врятувати Горленка. Він устав з місця і беззвучною тінню прослизнув уздовж столу.

- Вельможний пане, - схилився він перед Стефаном Потоцьким, що задоволено крутив вуса, - в ім'я господнє...

- Що каже пан ксьондз? - нахилив до нього вухо Потоцький.

- Вельможний пане. Вашими вустами глаголить пан буг, що повелів зруйнувати Содом і Гоморру, але боюся за праведного Лота, щоб він не постраждав разом із грішниками.

- Не розумію пана ксьондза. В чому річ? Тихше панове! - крикнув Потоцький на панів.

І вмить запанувала тиша.

- Отже, - повторив Потоцький, скосивши на Юстовського одне око.

- Я боюся, щоб вельможне панство, виливши свій справедливий гнів на тих єритиків, не загубило разом із ними одну безневинну душу, що допіру вийшла на шлях спасення. Я кажу про пана Горленка.

- Горленка?.. Того негідника.

- Розбійницького отамана й бунтівника! - обурився опасистий Пронський.

- Ні, вельможне панство. Мені, як сповідачеві, краще відомі блукання його душі. Він народився і виріс схизматиком, але вже довгий час тяжився своїм оточенням і вірою.

- Атож, бо паном бути вигідніше, - презирливо кинув Пронський.

- Півроку тому, - казав далі патер, сам упевняючись у власній вигадці, - він звернувся до мeнe з своїми сумнівами, і з того часу, наче Віргіліуш (62) Данте, веду я його душу по дев'ятьох колах пекельних до світла й істини. Три місяці тому, замість унії, він увійшов до лона католицької церкви, але, зв'язаний складними справами з козацтвом, не міг грубо урвати свої зв'язки й одверто висловити свої прагнення.

- Тобто хотів, щоб і вівці були цілі, і вовки ситі, - в'їдливо посміхнувся Пронський.

Юстовський покірливо схилив голову.

- Мабуть, це й легкодухість, але до всякого наверненого треба ставитися поблажливо. Отже, постраждав він за те, чого давно вже відцурався, і тепер добити його, каліку, коли він покаявся й очистився, - гріх і несправедливо. Ім'ям святої католицької церкви, - раптом випростався Юстовський, ставши ніби вищим на півголови, - я закликаю вельможне панство вкласти каральний меч до ножен, проходячи повз його житло, бо інакше гнів церкви й господа бога впаде на того, хто проллє хоч краплину його крові!

Запанувала глибока мовчанка. Потоцький повів очима по залі й побожно схилив голову.

- Амінь, - відказав він. - Святий отець може бути спокійний. Жодний волос не впаде з Горленкової голови. Я навіть обіцяю перший простягти йому руку і чим зможу спокутувати свою провину.

-Віват! - крикнули буйні голови.

І цей крик голосною луною пішов по залах. Сотні рук простяглися до келихів. Густим лісом піднеслися вони над головами - і вино полилося рікою, - потьмарюючи останні виблиски свідомості й обережності.

Панії перев'язували своїх лицарів шарфами та стрічками. Агнеса Конецпольська щось шепотіла Потоцькому, кокетливо виблискуючи фарфоровими зубками, а він схилявся до неї смугляво-рум'яною щокою і усміхався блакитними очима. Графські челядники вносили зброю, наче оберемки дров. І в прозорих літніх присмерках замиготіли жовтогриві смолоскипи й кольорові скляні ліхтарі.

П'яна буйна шляхта збиралася в похід.
3РУЙНОВАНЕ КУБЛО
Діти пані Баличиної вигадали чудову гру: вони засіли на дубі, в глибині саду, і відстрелювалися з іграшкових самострілів від інших дітей. Діти вдавали з себе татар, а Петрик з Юрасиком - козаків.

у запалі вони не помітили, що там, де стовбур розходиться кількома гілками, є глибоке дупло, ледве вкрите корою та гнилим листям. Юрасик пускав стрілу за стрілою. аж ось кора під ним підломилася, і він зник.

Плачучи, виліз він з дупла, і тільки потім, заспокоївшись і розмазавши по щоках сльози, зрозумів, що дупло можна обернути на фортецю. Пошепотівшись з братом, він сміливо поліз на дуб і, розгорнувши листя й кору, так розширив дупло, що обидва брати могли стояти в ньому поруч, ледве висовуючи носи. Гра припала їм до вподоби. Тепер це був не табір, а цілий замок, де можна було витримати облогу, а головне, влаштувати сховище на бойовий припас.

Хлопчики так захопилися грою, що не помітили, як минув час. Мати кликала їх вечеряти, але важко було кинути гру.

За вечерею, опікаючись гарячим кулешем, вони наввипередки розповідали матері про свою нову фортецю і проте, які вони зберуть в дуплі запаси горіхів, камінців і різних дрібниць, потрібних тільки дітям.

Балики дома не було. Пригадавши, що завтра ярмарок у Гайсині, він осідлав коня і поїхав туди напередодні. Ніхто, крім дружини, не бачив, де він подівся, навіть діти. Повечерявши, пані Баличина поклала дітей спати і вийшла на ганок подихати вечірньою прохолодою. Небо було хмарне, але дощу не було. Сад шелестів під вітром, і в полохливому шарудінні листя було щось тривожне і насторожене. Пані Баличина присіла на сходах і довго вдивлялася в ніч, вдихаючи пах полину і житнього цвіту, який долинав з узгір'я, коли далека заграва спинила її увагу.

- Пожежа: Де б це було? - подумала вона голосно й підвелася.

Заграва то розпалювалася, роздмухана вітром, то знову згасала. Пані Баличина вийшла за ворота подивитися, де горить. І неясна тривога заповзла їй у душу.

Начебто в Лемчуків. Невже татари?

Вона кинулася додому і розштовхала Андрія.

- Їдь, хлопче, до Лемчуків і подивись, що там. Якщо це татари, миттю повертайся додому. Треба врятувати дітей. А якщо це звичайна пожежа, скажи, що пана сотника нема дома, а я вирядила тебе на допомогу. Та візьми з собою цебер, мотуз і сокиру. На пожежі воно згодиться.

Андрій не став сідлати коня, а просто скочив на нього і помчав на пожежу. Пані Баличина пожалкувала, що відпустила всіх хлопців на село, постояла на дворі, дивлячись на заграву, роздмухану вітром, і пішла додому.

Не роздягаючись, лягла вона біля дітей, але сон тікав од неї... Сад шелестів тривожно, небо де-не-де сипалося блискавицею, і крізь щілини віконниць раз у раз шугав кімнатою їх блідий, полохливий відсвіт.

Зненацька скажений чвал коня урвався біля воріт.

- Татари! - похолола смілива жінка, але стрималася і запалила з лампадки каганець.

Андрій, скажено сіпав віконницю.

- Пані сотникова! Лихо!

Вона відчинила вікно, підтримуючи на грудях розхристану сукню.

- Не лякай дітей! Татари? - спитала вона майже суворо.

- Гірше. Шляхта громить Лемчуків. Коні згоріли в стайні. Худобу перерізано. Пан Лемчук замкнувся з хлопцями в клуні. Певно, тепер їм кінець.

Пані Баличина закусила губу, міркуючи.

- Скільки їх? Хто саме? - спитала вона уривчасто.

- Потоцький, Ружинський та різної шляхти сотні зо дві. Грабують, ріжуть, як татари. Я заховав у чагарнику коня і підібрався якнайближче. Вони вихваляються порізати всю старшину. Казали й про пана сотника. Так я - на коня та й назад, - уривчасто розповідав Андрій.

- Розбуркай дівчат і Охріма. Хай жене череду в ліс за яром, а дівчата хай зберуть усе, що є кращого, у клунки.

Сідлай коні. Тікати треба, - наказувала пані Баличина, ніби йшлося про когось стороннього.

Швидкими точними рухами запалила вона кілька воскових свічок, збудила хлопчиків і наказала їм одягатися.

Юрасик виріс серед військових чвар і, як дорослий, став швидко натягати чобітки. Він розумів, що для розмов немає часу, що треба бути твердим і сміливим, і хоч серденько його завмирало, він і взнаки не дав, як йому боязко. Петрик, навпаки, розплакався і розвередувався. Мати спробувала одягти його силоміць. Він брикав ногами й репетував на ввесь голос.

- Тю, дурний, - умовляв його Юрасик. - Ми поїдемо верхи, а ти верещиш, як дівча. Андрій посадить тебе на Хмару, а мене на Сивого. Помчимо, як дядько Сич на великдень.

- А чому вночі?.. Я бою-ся... Вночі вовки...

- Де ти бачив улітку вовків? А до того ж, місячно, - говорив Юрасик, засовуючи за пояс старий іржавий кинджал, що викинув Балика як непотрібний.

- Дай мені ніж. Я теж воюватиму, - відповів Петрик, ще схлипуючи, але вже посміхаючись крізь сльози. - А Андрій мені дозволить правити?

- Аякже ж. Ми з тобою тепер замість татка.

І поки Юрасик умовляв та одягав брата, пані Баличина дістала шкіряну торбинку, наповнила її золотими дукатами й міцно зав'язала ремінцем, сунула за пазуху папери, які Балика найбільш цінив, нашвидку одяглася і пов'язала голову хусточкою...

За вікном перекликалися злякані дівчата. Хтось розпачливо ридав. Важке тупотіння худоби глухо віддавалося в світлиці. Біля ганку прискали осідлані коні. Але в ту мить, коли вони сідали на коні, затріщали безладні постріли, інші відгукнулися за садом, на леваді, і пані Баличина зрозуміла, що хутір оточено.

«Загинули», - блискавкою майнуло в голові.

Становище було безпорадне. Хлопці ночували на селі, на хуторі залишилися, крім Андрія, тільки старий пастух, куховарка з дітьми та троє дівчат.

Пані Баличина підхопила Петрика на руки, сунула за пояс два пістолі й кинджал і вибігла на двір. Перелякана худоба кидалася од воріт до хліва, і старий Охрім ніяк не міг вигнати її за ворота.

Постріли частішали. Пані Баличина скочила з Петриком на коня, Юрасик - на другого. Андрій на третього. Вони сподівалися продертися крізь коло ворогів.

- На городи! - крикнула пані Баличина. - Перескочимо крізь ліси.

Коні слухняно повернули. Але й тут засіли вороги і пострілами зустріли втікачів. Коня під Андрієм було забито, і Андрій ледве встиг стрибнути на землю й сісти на Юрасикового коня, взявши хлопчика на коліна, коли раптом божевільна з жаху череда ринула повз утікачів і промчала, як лавина, поваливши лісу і затоптавши шляхту за нею. Путь було звільнено. Андрій хльостнув коні, але не встигли вони виїхати на шлях, як збоку вискочив ворожий загін з голими шаблями й кинувся навперейми. Андрій пострілом збив найближчого, але битися з дитиною на руках не можна було й думати. Він швидко повернув коня, повторюючи рух пані Баличиної.

- Охріме! Дівчата! Ховайтеся в хаті! - лунко крикнула вона дівчатам.

Вони миттю забралися в світлицю, де вже ховалася куховарка з дітьми. - Дідусю! Дідусю! Ідіть до нас! - кричав Юрасик. - Швидше.

Глухий пастух нарешті зрозумів, у чому річ, і кинувся до дверей. Андрій завалив їх дровами, поки пані Баличина гарячково замикала внутрішні віконниці з невеличкими прорізами для стріляння.

- Набивайте пістолі й мушкети! - крикнула вона старому. .

Почувши небезпеку, старий ніби помолодшав. Швидко і спритно почав він набивати пістолі. Налякані дівчата ховалися по кутках, з жахом прислухаючись до стрілянини і п'яних вигуків шляхти, а пані Баличина кинулася до комірки з обома хлопчиками.

У комірці було темно, тільки місячне сяйво просочувалося крізь бузинове листя і падало у віконце під стелею. Віконце було вузьке. Доросла людина не могла в нього пролізти, але діти могли прослизнути, як вужі.

- Лізьте, тільки обережно, - пошепки наказала пані Баличина, - а потім проберіться під парканом до кущів і біжіть кущами до дуба. Сховайтеся в дупло. Ніхто вас там не знайде.

Вона беззвучно підняла раму, підсадила Юрасика і раптом схаменулася; - Стривайте. Одягніть сині жупанці, у білих сорочечках вас помітять... І не виходьте на місячне світло.

Юрасик тремтів з жаху й хвилювання. Це так нагадувало оповідання про Січ, про походи, про турків. Петрик мовчав, тільки в очах його застиг жах і мовчазний докір безглуздій жорстокості буття.

Пані Баличина стала на тапчан, визирнула з вікна. Тут було тихо й безпечно. Кучерява бузина кущилася аж під дах. Вітер шелестів листям, і діти могли непомітно спуститися додолу. Коли місяць сховався за хмаринку, вона обережно викинула мотузяну драбинку і, нашвидку поцілувавши хлопчиків, обережно підсадила їх у вікно, потім витягла драбинку і замкнула віконницю. Дітей було врятовано. Нікому не спаде на думку шукати їх у дуплі старого дуба. Яке щастя, що саме сьогодні знайшли вони таку чудову схованку!

Але пани не дрімали. Пропустивши худобу, вони щільніш оточили хутір і, замість смолоскипів, підпалили ожеред соломи за током. Кілька п'яних панів гупало в двері важкими чобітьми.

- Виходь, хлопське кодло! - кричали п'яні голоси. - Ми нічого вам не вдіємо, тільки здеремо шкуру на чоботи і розтлумачимо дівчатам, що таке панське кохання.

Замість відповіді, Андрій і пані Баличина взяли мушкети й, влучно націлившись, вистрелили. Двоє панів покотилися з ганку.

- Набивайте, дідусю! Мерщій! - крикнула пані Баличина, хапаючи другий мушкет.

Та Охріма не треба було підганяти. Швидко забивав він кулі, насипав пороху, закладав губку.

Пани рубали двері сокирами, вибивали чимось важким, від чого весь будинок здригався аж до підвалин. Андрій і пані Баличина відстрелювалися. Це була безнадійна, безпорадна боротьба, де ніхто не чекав порятунку або хоча б допомоги. Червоний відблиск пожежі забарвив баканом прорізи у віконницях, і на тлі заграви вороги видавалися силуетами, вирізаними з чорного оксамиту. Це полегшувало брати ціль. Методично спускали вони цингелі, і кожного разу влучні кулі виводили з бою когось із. ворогів.

- Запалюйте дах, - лютував Потоцький, забувши про обережність. - Викуримо їх огнем. Смерть у вогні... Патер Юстовський може радіти. Всемогутнє полум'я довершить перемогу над схизмою.

- Діду Охріме, набивайте! - кричала пані Баличина, намацуючи дулом нову жертву.

- «А діти?» - раптом стиснулося серце.

Проте глибоке почуття підказувало: діти врятовані. Інакше кати-магнати привели б їх під вікна і замучили б їх під вікнами, замучили б перед материними очима.

Хлопчики справді щасливо дісталися дуба і заховалися в дуплі.

У садку був гострий передранковий холод. Згасали зорі. І вони дрижали від холоду й жаху, прислухаючись до стрілянини й вигуків сп'янілої шляхти.

Аж ось двері піддалися, і натовп розлютованих панів линув у них, давлячи й штовхаючи один одного. Тут зустрів їх Андрій із шаблею. Тісно було в сінях, але темрява допомагала йому. Він бачив панів на тлі заграви, а сам лишався невидимий.

Дзвеніли леза, розсипаючи іскри. Андрій добре фехтував. Недурно був він три роки Баличиним джурою дома і на Січі. Але сили були надто нерівні. І коли запалав дах від клуні, підпалений знадвору, і яскраве світло освітило сіни, він зрозумів, що порятунку немає. Дивний спокій охопив його, і сили неначе потроїлися. Треба було якнайдорожче продати їм своє життя. Три трупи на порозі заважали панам. Вони відтягли їх убік, і місце звільнилося.

- Застреліть його, як собаку, - люто гримав Потоцький.

Але важко було влучити крізь натовп, що ломився у двері. Пані Баличина стріляла то з одного вікна, то з другого, і панам здавалося, що в хаті засіло не менше як п'ять-шість стрільців.

- Запаліть дах з того боку, - вказав Потоцький на край будинку.

А в сінях точилася остання розпачлива боротьба. Кращий фехтувальник війська Потоцького поручик Манцевич бився на шаблях з Андрієм. Супротивники важко дихали, роблячи випади й відбиваючи їх.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   142

Похожие:

C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconВидавництво
С 32 Картаті штани з Америки / Г. П. Сербін. – Рівне: Волинські обереги, 2011. – 198 с
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconЗвіт про результати проведення процедури запиту цінових пропозицій
Місцезнаходження. Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Київська,181, 95493
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДовідка про видані сертифікати за період з 01. 07. 2008 до 30. 09. 2008
Виданий: пп 'Євросклосервіс', Україна, ар крим, м. Сімферополь, вул. Крилова, 139а
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДз «Державна бібліотека України для юнацтва»
...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДовідка про видані сертифікати за період з 01. 04. 2007 по 31. 05. 2007
Виданий: ват 'Крымжелезобетон',Україна, ар крим, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 3 Код єдрпоу: 01267308
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconФілософські науки
Волинка Г./., Мозгова Н. Г., Федів Ю. О. Філософські науки: Посібник для аспіра­нтів І пошукувачів. К.: Видавництво нпу імені М....
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconФорма звіту про результати проведення процедури запиту цінових пропозицій n 1 від 11 травня 2011 року
Місцезнаходження: 95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вулиця Толстого, будинок 15
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconУкраїнське Видавництво «Смолоскип» ім. В
Микола Руденко, колишній секретар партійної організації спу, а згодом — голова Української Гельсінк- ської Групи. Але тому, що це...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconКрымское общество русской культуры
В. І. Вернадського, 4, Сімферополь, Крим, Україна, 95007; Crimean Society of Russian Culture, Crimean Center Research of Humanities,...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт на тему "Робота з інтелектуальним модулем logo!" з дисципліни "Програмні засоби систем управління" для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт на тему "Робота з інтелектуальним модулем logo!" з дисципліни "Програмні засоби...
Разместите кнопку на своём сайте:
kk.convdocs.org



База данных защищена авторским правом ©kk.convdocs.org 2012-2017
обратиться к администрации
kk.convdocs.org
Главная страница