C)Сімферополь. Видавництво «Таврія




НазваниеC)Сімферополь. Видавництво «Таврія
страница2/142
Дата конвертации13.06.2013
Размер13 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   142

- Ну, от!.. І зовсім не так... Ти розкажи, як ви змовилися ще на соймику, як ти зняв там бучу. Ну, Єрзюню, коханий! Ну, хіба ж це так важко?!

Грохольський розреготався.

- Я гадав, що вельможна пані - серйозна жінка, а не маленьке дівча, закохане в . казках. Ну, слухай уважно, маленька Анелько! Коли ми з'їхалися на соймик, пан Домушко, пан Кособудський і пан Червінський, небіж старої пані Німцевичевої, заговорили про те, що дехто із співучасників Московського походу залишився без нагороди, а тому треба перш за все вимагати, щоб і вони щось дістали. Адже, не з їхньої вини зрадливе боярство обрало на московський трон це попеня... (14) Ми чесно билися за королевича Владислава (15). Я цілком згодився з ними. І зауважив, що пан Бжеський теж постраждав від примх фортуни в тому поході і...

- Ще й як! - палко вкинув Бжеський. - Я вийшов у похід з цілою валкою майна та припасу, а хлопи князя Пожарського відбили все до останнього ременя.

- Те ж саме казав і я. Панство нас підтримало і внесло до регуляміну (16) послам вимогу домагатися справедливої винагороди всім, хто постраждав у поході.

- Я ніколи не думав, що пан є такий мудрий державний діяч, - захоплено вигукнув пан Бжеський - але millе раrdоns //Тисячу разів пробачте (франц.)//, я вдруге перебив пана.

- Коли ж нас обрали послами і ми з'їхались до Варшави, я насамперед довідався у пана метриканта, які маєтки ще. не розподілено. Мені здавалося, що краще взяти Дике Поле, ніж литовські ліси та болота. Але я все ж таки одвідав Вишневецького, а Вишневецький каже, що там є сила козацьких хуторів і навіть сіл. Грунт там - чудова чорноземля, і взагалі - це справжній едем (17). Те ж саме каже і пан метрикант. Тоді я остаточно вирішив домагатися цього «пустиря», як каже пан Маєвський. Боротьба була довга й уперта, але я переміг.

Анеля слухала, кокетливо вигинаючись на канапі, але знов не витримала і схопилася з місця:

- Єрзюню! Ти мусиш. розповісти все-все. Рогмунд - мій брат. Хай він знає, що він для тебе такий же дорогий, які я. Отже, розповідай все по черзі.

Грохольський усміхнувся, підкручуючи вуса, що стирчали двома стрілками над його гостренькою борідкою за модою Генріха Валуа (18), і казав далі, задоволений з враження, справленого на гостя:

- Як відомо панові, перед відкриттям сойму завжди буває урочиста меса (19). Потім маршалок (20) попереднього сойму просить у короля дозволу піти до посольської ізби обрати нового маршалка. Тільки-но почалося засідання, як ми з паном Кособудським переморгнулися і зауважили, що, перш ніж обирати маршалка, треба винагородити всіх забутих співучасників Московського походу. Пан Кособудський розмахував обрубком руки, втраченої в Московщині, а Стась і решта нас підтримали. Ну а я репетував на весь голос. Я казав, що своїм нестриманим наскоком, своїм героїзмом і самовідданістю ти врятував життя найяснішому принцові Владиславу.

Це було вже занадто. Бжеський почервонів: навіть на самоті не міг він згадувати цього ганебного випадку без жагучогo сорому.
...Було це під Вязьмою три роки тому. Польська армія зупинилася на днювання, а Бжеський, певний, що в околицях нема ворогів, наїхав на самотню боярську садибу. Як повновладний господар і переможець, жадібно хапав він срібні келихи з різьблених мисників, коштовні хутра, постави і все, що впадало йому в око, коли раптом залунали постріли і вигуки. Це були московити. Не кидаючи награбованого, Бжеський побіг до коней. Двоє кремезних перм'яків помчали навздогін, наставивши на нього вила, як на ведмедя. Бжеський кинув їм під ноги торбу срібла і скочив на коня. Йому здавалося, ніби він відчуває на потилиці їх гарячий подих. Божевільний від жаху, мчав він, не потрапляючи в стремена чобітьми. Позаду була рідка стрілянина, миготіли блискавками шабельні леза. З півсотні гусарів урятувалося щось із двадцятеро.

Вони мчали за Бжеським, але Бжеський їх не пізнав: йому здавалося, що сама смерть женеться за ним по п'ятах, і він шалено підострожував коня і мчав просто лісом. Мокрі гілки хльоскали його, дряпали обличчя, здирали шолом з голови. Кінь засапався. І раптом, опинившись по той бік лісу, Бжеський побачив своїх: загін польської кінноти відбивався від партизанів князя Пожарського.

Позаду - погоня. Спереду - бій. Але все ж таки там свої, ляхи. Що робить? На мить, спинивши коня, Бжеський скрикнув і кинувся наперед, а решта його загону сипнула за ним. Побачивши Бжеського з гусарами, партизани відступили, ніби розтанули в протилежному лісі. Польські кіннотники вітали Бжеського як свого рятівника, а Бжеський лупав божевільними з жаху очима і не одразу зрозумів, у чому річ... Згодом довідався він, що це був королевич Владислав, який випадково мало не потрапив у пастку московитів.

Як не затаював Бжеський свого наскоку на боярську садибу і своєї ганебної втечі, гусари розпатякали про все, і не раз у товаристві пани глузливо розпитували за чаркою венгржина, чим налякали його служниці боярині, що шляхетний. лицар накивав їм п'ятами, тікаючи, мов від самого пана Люцифера.

А пан Грохольський вів далі, ніби не помічаючи, як зніяковів Бжеський:

- Тоді дехто став кричати і обурюватися, що коронний маршалок призначив послам такі погані приміщення. Інші вимагали посад... Галас стояв неймовірний. Кожен волав своє: обвинувачували уряд за московські невдачі, скаржилися на козаків, що плюндрують наші маєтки, а дехто обурювався, що наша дієта (21) гідна не послів, а старців. Маршалок зовсім знесилів. Шкода було старого, але треба хоч би там що добитися свого. Кінець кінцем дав він згоду і слово честі передати королеві всі наші вимоги, як ультиматум conditio sim qua nоn //Умова, без якої не може бути ніякої згоди (лат.)//. Нотарій (22) почав записувати все, чого ми вимагаємо, і я простежив, щоб мої побажання були з найперших. І лише тоді ми заспокоїлися і почали обирати нового маршалка. П'ять день сперечалися ми, поки було його обрано... Тоді посольська ізба зібралася разом із сенатом на тронне засідання: великий маршалок вітав нас від королівського імені. Від вельможного панства відповідав великий канцлер. Потім послів було допущено до королівської руки. Проте ти й сам знаєш цю церемонію...

- Так, але мені цікаво, що було в королівській пропозицїї (23).

- О, чимало нового! Особливо щодо зовнішньої політики. Адже ж не можна припустити, щоб у Московщині царювало це попеня. Багато-бо крові пролито під Москвою. Чимало було там і про справи молдавські, і про подільських мaгнатів, і про їх наїзди на Молдавію... Через ці наїзди наш уряд зазнав багато неприємного від Туреччини... А ще говорилося і про козацький похід на Сіноп.

- Як то, на Сіноп?! Ти, певно, помиляєшся, адже ж Сіноп по той бік Понта Евксінського (24).

- А, певно, так. Уяви собі, що ці хами переправилися через Понт так само легко, як ми з тобою - через Віслу. Сіноп спалено і сплюндровано. Щось із сорок мільйонів збитку. Туреччина вимагає, щоб ми їх сплатили, а в державній скарбниці - ані шеляга. Як на мене, то треба вжити крутих заходів і замість якихось комісій послати військо і вщент зруйнувати їхнє хижацьке гніздо. Надто вже вони розбестилися в Московщині і звикли почувати себе переможцями. А тепер ще з'явився у них якийсь-то «легендарний герой» гетьман Петро Сагайдачний...

- Невже вони так знахабніли?! Дивись, чи не зробив ти мені ведмежої послуги, виклопотавши землю серед козаків? Я людина палка: вхоплю шаблюку й покажу, що значить герой Москви та Смоленська, - гордовито взявся Бжеський в боки.

Пан Грохольський ледве помітно всміхнувся.

Але й Анелі стало нудно. Вона не любила серйозних тем і нетерпляче втрутилася до розмови.

- Кінець кінцем це зовсім не цікаво, - вередливо зауважила вона. - Розкажи нам краще, як ваш маршалок заявив королеві, що ви не розпочнете роботи, поки не розподілять посади і крулевщизни.

- О так! Маршалок поставив питання руба. Але про це якось іншим разом, - схопився Грохольський, глянувши на клепсидри (25). - Час їхати до сойму. Скажу тільки, що тронне засідання було надзвиіщйно бурхливе. Король нічого нам не відповів. Посади й крулевщизни не були розподілені. Минув місяць:Тоді, погрозивши зірвати сойм, ми роз'їхалися по домах. Я вже гадав, що справа луснула, тому нічого й не писав панові, але тепер можна. вітати пана з успіхом.

Домовляючи, пан Грохольський попрощався з дружиною і шурином, а Анеля, залишившись віч-на-віч з братом, стала розпитувати його про матір. Бжеський сидів у глибокому кріслі і раптом відчув, як він утомився. Машинально відповідав він на запитання, aлe сон хмелив його свідомість, плутав думки і слова. А Анеля нічого не помічала і щебетала, як пташка:

- О, як тут весело у Варшаві! Які казкові бали, маскаради! На масляниці я зовсім закрутилася; У мене був костюм Діани-мисливиці: золотий лук, сагайдак і туніка по коліна. До речі, ти не бачив мого портрета? Це пензель славетного Томаша Делабела, того, що розмалював королівський палац. Княгиня Радзівілл мало не вмерла з заздрощів. Вона гадала, що тільки для неї зрадить він свій жанр баталіста.

Анеля відкинула серпанок з мольберта, де стояв її портрет ще без рами. Бжеський дивився на портрет, розумів, що він дуже вдалий, та втома переважала все.

- Анелю, - проказав він жалісно. - я більше не витримаю... Втомився до смерті. Чи не можна мені відпочити? Я мчав всю ніч, як навіжений.

- Ой бідолахо! - схаменулася Анеля. - Чому ж ти раніш не сказав? Лягай у мене на ліжко, а мені треба до міста.

Але не судилося Бжеському відпочити: тільки почав він роздягатися, як прибігли по нього з королівської канцелярії. Від радісного хвилювання втома розвіялася, як пара. Бадьорий, задоволений і гоноровитий, ніби діставши титул князів Мазовецьких, подався він за посланцем, а за годину вийшов із королівської канцелярії з пергаментом, що перетворював його на власника одного з найбагатіших маєтків Полтавщини.

- «...йому самому, і синам його (26), і нащадкам їх з грунтами й борами з деревом бортним, з озерами рибними», - прошепотів пан Бжеський, уявляючи собі неосяжні ліси і степи, річки й озера своєї маєтності.

І щаслива облудна усмішка примружила його прозорі, трохи опуклі очі й сховалася в пишних вусах, припорошених сивим попелом років.
ВІЧ ВА ВІЧ
Народ помалу виходив із церкви і розсипався по майдану барвистими плямами.

Був яскравий сонячний день, кінець квітня. Жадібно всмоктувала земля життєдайне тепло, тяглася до сонця незчисленними голками прорості, ясно-фіалковими гронами бузку, смолистим листом тополь і синюватими стрілками соснових паростків.

Співала земля. Дзюрчали по балках струмки. Гули джмелі струною віолончелі, стрекотали цвіркуни. Дзвеніли комарі кришталевим дзвоном, і лилися з неба блакитним сяйвом співи весняних радісних жайворонків. Трава була соковита, зелена, як смарагд, посипана яскравими жовтками кульбаби. Білокрилими кораблями пливли сліпучо-білі хмари, громадились над обрієм димчастими гірськими кряжами.

Народу зібралося сила, як завжди на проводи. Треба було після панихиди справити, за старовинним поганським звичаєм, поминки на гробках. Але, незважаючи на думки про смерть, обличчя всіх були урочисті й ясні. Квітли на зелені барвисті плахти, вишивані сорочки дівчат і кармазинові жупани козаків з червоноверхими шапками-бирками.

Корж зупинився на паперті, заправив за ліве вухо чорний, як дьоготь, оселедець і, зсунувши брови, дивився в далечінь.

З усіх боків тяглися до нього старці: сліпі, безногі - гугняво лебеділи милостині, а Корж усе придивлявся до чогось гострим і пильним зором степовика, затуляючи очі засмаглою долонею.

Дружина його, Горпина, повільно переступила церковний поріг, обернулася, ще раз перехрестилася на миготливі вогники біля вівтаря і, пригорнувши до себе двомісячне немовля, раптом заквапилася:

- Швидше-но, швидше, Даниле! Ач де вже сонце! Час додому.

- Встигнемо, - флегматично відповів Корж і почав повільно спускатися сходами.

Горпина йшла поруч, роздавала жебракам - кому крашанку, кому шматок проскури - і не дивилась у далечінь. А на дорозі, в сірій хмарі куряви, майоріли барвисті шапки й жупани з вильотами. Селяни помітили вершників і, зацікавлені, спинилися. За тих часів поява чужої людини була не тільки приємною зустріччю; це було єдине джерело новин, і; довго на самотніх степових хуторах оповідання приїжджого були темою спогадів і довгих розмов.

- Запорожці, - зауважив хтось.

- Ні, начебто старшина з Канева.

- А мо, й сотник Косило з Лубен?

- А чому ж у них рукави теліпаються за плечима, як у низовиків?

- Тю, дурню! Де ж ти бачив, щоб у запорожців було пір'я на шапках! - посміхнувся Корж, набиваючи люльку.

Швець Омелько довго вдивлявся у вершників, і раптом ахнув і зблід.

- Матінко! Польський пан зі своїми пахолками!

Юрба заворушилася. Поява польського пана могла бути й випадкова, але козаки з власного досвіду знали, що з неї мало не завжди починалися прикрості. Жінки підхопили на руки дітей, а козаки з'юрбилися біля церковного ганку і, неголосно перемовляючись, спідлоба дивилися на непроханих гостей. Тільки хлопчаки видерлися на старі груші на цвинтарі, і з-за кожної гілки визирали їх цікаві оченята.

- Даниле! Чуєш, Даниле, їдьмо додому! - смикала Горпина Коржа, пригортаючи до себе немовлятко.

Її нервове обличчя відбивало хвилювання і наче важке передчуття.

- Ну, то й їдь до чортів! - обурився Корж. - Чи ж то шаблі в мене немає, або що, дурна бабо?!

Горпина зрозуміла, що краще змовчати. Зітхаючи відійшла вона набік і пірнула в натовп.

Була це струнка й висока на зріст молодиця років двадцяти п'яти, з глибокими чорними очима під довгими віями і білими, як мигдаль, зубами. Вона ще не зовсім видужала після важких пологів, і її змарнілі, схудлі риси яскравіше відбивали її вразливу, чулу вдачу. Мовчки дивилася вона на вершників, і серце її билося, як зляканий птах.

Пани наближалися швидко. Гамір ущух, і козаки з прихованим недовір'ям дивилися на огрядного. пана з сталевими, пукатими очима і пишними вусами.

- Гладкий! Викохався на хлопських сльозах, - із зненавистю прошепотів дід Омелько, несвідомо відступаючи в юрбу, ніби в особі приїжджого виринув його колишній пан, від якого він утік у Дике Поле років. із тридцять тому.

Пан Бжеський щільно наблизився до козаків і спритно та міцно збив коня. Кінь підпав на задні ноги, вищиривши жовті зуби. Вуздечка роздирала йому губи, і він ладився стати дибки під залізною рукою свого господаря. Козаки мовчали. А пан, не привітавшись, штрикнув пальцем у Коржа із пихою спитав:

- Де ваш солтис (27), або як там його?

- Нема солтиса, - флегматично відповів Корж, зсунувши шапку на потилицю. - Одного чорти в степу на тютюн скурили, а іншого не знайшлося.

Пан Бжеський спалахнув.

- Як відповідаєш пся крев! - гримнув він, наїжджаючи на Коржа.

Але Корж спокійно взяв коня за вуздечку, і кінь мов прикипів до місця.

- Правду кажу: Нема в нас солтиса,

- Ну, старшина, або як його?

- Старшина є.

- Поклич його.

- Він тепер у війську Низовому, У поході. Пішли наші пани молодці шарпати береги Анатолії, визволяти бідних невільників, - із смаком відповів Корж.

- Чув - гостро урвав його пан. - Так ось, хай той, хто його заступає, збере громаду вислухати королівську грамоту.

Почувши королівське ім'я, козаки скинули шапки, але пан не відповів на привітання. Він сидів на коні і презирливо оглядав юрбу. Невеличкий почет оточив його, а лякливий Янек Свенціцький, бідний шляхтич, що жив У Бжеського мало не за пахолка, тихо схилився до пана Рогмунда і сполохано зашепотів:

- Ой пане, погана справа! Краще їх не чіпати! Нас жменька, а вони дивляться на нас, як вовки.

- Якщо пан боягуз, як стара кармелітка, хай він сховається до кляштору або вбереться в салоп пані мами та й сидить собі на печі, - відрізав Бжеський, не обертаючись.

Але зрадливий холод пробіг і йому по спині, коли він придивився до козаків. Мовчазні й грізні, як море перед бурею, щільно оточили вони верхівців і спідлоба оглядали худорлявих підпанків. Жінки юрбились осторонь, із жахом чекаючи, що воно буде. І ніхто не слухав старого лірника, який співав біля церкви старовинних псалмів. Дзвеніла, рокотала під пальцями ліра, голос то згасав, то знов здіймався і міцно бринів, а незрячі очі дивилися, просто на сонце, радіючи з його тепла, але не бачачи світла.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   142

Похожие:

C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconВидавництво
С 32 Картаті штани з Америки / Г. П. Сербін. – Рівне: Волинські обереги, 2011. – 198 с
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconЗвіт про результати проведення процедури запиту цінових пропозицій
Місцезнаходження. Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Київська,181, 95493
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДовідка про видані сертифікати за період з 01. 07. 2008 до 30. 09. 2008
Виданий: пп 'Євросклосервіс', Україна, ар крим, м. Сімферополь, вул. Крилова, 139а
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДз «Державна бібліотека України для юнацтва»
...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДовідка про видані сертифікати за період з 01. 04. 2007 по 31. 05. 2007
Виданий: ват 'Крымжелезобетон',Україна, ар крим, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 3 Код єдрпоу: 01267308
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconФілософські науки
Волинка Г./., Мозгова Н. Г., Федів Ю. О. Філософські науки: Посібник для аспіра­нтів І пошукувачів. К.: Видавництво нпу імені М....
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconФорма звіту про результати проведення процедури запиту цінових пропозицій n 1 від 11 травня 2011 року
Місцезнаходження: 95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вулиця Толстого, будинок 15
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconУкраїнське Видавництво «Смолоскип» ім. В
Микола Руденко, колишній секретар партійної організації спу, а згодом — голова Української Гельсінк- ської Групи. Але тому, що це...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconКрымское общество русской культуры
В. І. Вернадського, 4, Сімферополь, Крим, Україна, 95007; Crimean Society of Russian Culture, Crimean Center Research of Humanities,...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт на тему "Робота з інтелектуальним модулем logo!" з дисципліни "Програмні засоби систем управління" для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт на тему "Робота з інтелектуальним модулем logo!" з дисципліни "Програмні засоби...
Разместите кнопку на своём сайте:
kk.convdocs.org



База данных защищена авторским правом ©kk.convdocs.org 2012-2017
обратиться к администрации
kk.convdocs.org
Главная страница