C)Сімферополь. Видавництво «Таврія




НазваниеC)Сімферополь. Видавництво «Таврія
страница3/142
Дата конвертации13.06.2013
Размер13 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   142

- Усі тут? - спитав, нарешті, Бжеський.

- Начебто й усі, - відгукнувся дехто з юрби.

Бжеський манірно розкрив скриньку, яку поквапливо подав йому Свенціцький, і вийняв гpaмоту з печаткою на шнурі. І коли ясно-жовтий пepгaмент задрижав на вітрі і забринів різкий металевий голос огрядного пана, козаки знов скинули шапки і стояли мовчки, похнюпивши чубаті голови.
Ми, Зигмунд Третій - з божої ласки круль польський, великий князь литовський, руський, прусський, жмудський і мазовецький, - викарбовував Бжеський, - ознаймуємо цим вашим листом усіх посполитих і кожного зокрема, кому про це відати належить:

Бив нам чолом шляхетний лицар Рогмунд Бжеський, війська нашого ротмістр, і просив, аби-сьмо ми йому нашу господарську ласку учинили і за вірну службу і геройські подвиги в Московському поході землю по Ворскло від річки Полузори, де вона у Ворскло впадиває,. пожалували...
Козаки глянули на Бжеського, перезирнулися і знов понурили очі. Бжеський удавав, ніби він не помічає їх прихованої ворожнечі, але жах, як величезна п'явка, ссав його під грудьми.
...у повну власність йому, і синам його, і нащадкам їх зо всіма грунтами, пожитками їх і належностями, які та земля, на ім'я Сивера, в собі має, в чому б вони не були, - підкреслив Бжеський, підводячи пальця, - з борами і лісами, з ловами звірячими і гонами бобровими і зо всіма прибутками. І з цього часу врядникам нашим, старостам черкаським, і нікому іншому в тому йому і нащадкам його ніяких препон не чинити.

А за те оний шляхетний пан лицар Рогмунд Бжеський з тими нащадками своїми повинен буде нам і нащадкам нашим, королям польським, службу нашу господарську служити, на що й дали-сьмо йому цей лист, до котрого для твердості і печать нашу привісити єсьмо повеліли.
Бжеський замовк, скрутив грамоту і поклав її в скриньку. Козаки не рухалися.

- Чули? - гримкнув Бжеський, намагаючись опанувати себе.

Але нервовий рух, яким він смикав собі вуса, мимоволі викривав його.

- Оцей пан, - показав він на Свенціцького, - буде тут за управителя. Завтра він запише вас до реманенту разом із худобою і всім, що виявиться. А ви працюйте, як належить хлопам, і покірливо виконуйте його накази. Зрозуміли?

Козаки знов зиркнули на Бжеського, опалюючи його важким від зненависті поглядом, знов перезирнулися і крекнули... Бжеський скажено смикнув поводи. Кінь став дибки, хропучи і гризучи вуздечку. Іскра спалахнула в очах Коржа. Невловимим рухом меча висунувся він наперед і став напроти пана, дивлячись йому просто в зіниці.

- Чому не зрозуміти? Зрозуміли! - відрізав він неквапливо і твердо. - Але вільні козаки хлопами не були і не будуть. Так і запам'ятай! Зачепи нас тільки. Всі підемо геть на Низ або в такі місця, куди ще не наважується панська сила.

І Корж спокійно, але виразно поклав руку на шаблю з розкішним срі6ним держаком, здобуту минулого року в околицях Царгорода.

- Авжеж! - загули козаки. - Ми не будемо твоїми хлопами.

- Не діждеш!

- Запряжи своїх підпанків тай ори ними землю!

- Не здужають! Сухі, як хорти: самі кістки та шкура.

- А земля не твоя, а наша. Ми її орали, вона нашою кров'ю й потом полита.

- Ми боронили її від татар, і ми її не віддамо!

- Не віддамо! - як грім, покотилося натовпом.

І тяглися козацькі руки до шабель. Шапки зсунулися на потилиці. Очі блищали завзяттям.

Янек Свенціцький знов смикнув Бжеського.

- Пане! Вельможний пане!.. Ради бога... Ці звірі роздеруть нас на шматки.

Пополотнів і Бжеський. Він бачив, що, коли справа дійде до бою, півсотні дужих козаків порубають його з почтом на капусту. Але треба було рятувати становище.

- Буде так, як наказує наш ясноосвєнцоний пан круль і закони. Я вам прочитав грамоту - і край. Говоріть із паном Свенціцьким. Я не маю часу втручатися до всіх дрібниць, - з пихою кинув він і підострожив коня.

Але козаки не розступилися і стояли нерухомо, як мур, ворожий і загрозливий.

- Де це чувано, щоб козаків обертати на хлопів! - летіли обурені вигуки.

- Ми теж були в Московському поході!..

- Під Кромами!

- Під Смоленськом!

- Під Москвою!

- І тоді нac мали за лицарство, за передмур'я ойчизни.

- Ляхи завжди так: поки їм треба, вклоняються, чоботи лижуть, а потім за собаку мають.

- Гірше!

- У нас теж є королівські грамоти!

- Авжеж! Так і запам'ятай собі, пане, - сміливо й гордовито кинув Корж, тріпнувши оселедцем, - Ми тобі не хлопи!

Горпина похолола з жаху. Насилу проштовхнулася вона до чоловіка і зашепотіла, смикнувши його за плече:

- Даниле, ради бога!.. Час додому! Корови не доєні! Даниле!

- Відчепись! - гнівно обернувся Корж. - Їдь додому, а я залишаюся тут.

Горпина ще раз смикнула Коржа і в ту ж мить відскочила, побачивши, як скажена лють спотворила його риси. Бліда й розгублена, чекала вона, як розв'яжеться справа.

Шляхтичі дрижали, тулилися до Бжеського і щось стиха сичали йому по-польському. Свенціцький непомітно хрестився, прощаючись із життям.

Бжеський знов підострожив коня.

- Розступіться! Дайте дорогу! - гримнув він, наїжджаючи на козаків.

- Пустіть його, панове,- сказав Корж, заспокоївшись. - Хай їде і не забуває твердого козацького слова.

Козаки неохоче розступилися, і пани, видершись з їх кола, пригнулися до сідел і помчали дорогою, шалено підострожуючи коней. Сліпий, тваринний жах гнав їх геть, обливав спини дрижаками й холодним потом.

- Швидше, бо доженемо! - реготали хлопці, виблискуючи білими, як лісові горіхи, зубами.

Тільки не сміявся старий швець Омелько.

- Боже мій, боже, - шепотів він гірко. - І тут знайшла нас панська сила. Знову потягнуть під батоги, на панщину. Почнеться визиск... Тісно стало на божому світі! Ой, тісно...

- Мовчали б краще,. діду, - спересердя обернувся Корж. - Хто дасть вас кривдити? Руки короткі! Бачите, як тікають.

- Ой, ненадовго, синку. Повернуться вони, заберуть наш степ, як забрали Волинь та Галичину, - зітхнув старий і тоскно захитав головою.

Козаки були стурбовані. Купками юрбилися вони коло церкви і радилися, що робити. Дід Омелько ойкав і запевняв, що треба тікати світ за очі, бо новий пан запише їх до pеманенту, а потім наїдуть судді та підсудки і довідаються про кожного, хто він і звідки, і поженуть їх до колишніх панів.

- Та схаменіться, діду, - палко говорила молодь, - на чорта йому турбуватися ,за інших панів, коли ми потрібні йому, як криниця в степу.

- Ось побачите!

- Побачимо, тільки не те, що ви гадаєте. Він, певно, запише нас до реманенту, але щоб обернути на власних хлопів.

- Оце справді! Тільки не діжде.

- Тра тікати, - промовив мовчазний коваль Максим, замислено чухаючи волохаті груди.

- Чому? Це ми завжди встигнемо. Мо, ще чорти занесуть його в болото та й утоплять.

- Тю, дурню: чорт чорта не чіпає. Вони між собою куми чи свати.

Але ніхто не всміхнувся на жарт.

- А як же воно буде з землею? Невже віддамо її чортовому панові? Орали, косили і - маєте: наше не наше! Де ж це видано, щоб козакові-нетязі не було де стати і коні попасти, як у піснях співається.

- Та... шкода, що нема старшини. Він знає, що нам, козакам, дано грамоту на землю і вольності. Тільки де вона, тая грамота?

Козаки замовкли, задумалися.

- А я так гадаю, панове, - підвів голову коваль Максим. - Не треба поперед батька в пекло лізти. Почекаємо, побачимо, що і як, і коли буде потреба, є в нас шаблі й рушниці боронити своє.

- Е, ні, з шаблями й рушницями далеко не підеш, загули козаки. - Це тобі не Туреччина.

- Атож!

- А ще краще, - порадив Корж, - дочекатися старшини. Хай він розшукає привілей на нашу землю. Де це чувано, щоб двічі видавати грамоту на один грунт!

Порада вподобалася. Погомонівши ще трішки і викуривши люльки, козаки порозходилися.

Корж запріг коня й поїхав додому. Горпина мовчки сиділа .позаду, спираючись на полудрабок. Обличчя її змарніло від недавньої тривоги. Очі блукали в далечині, але не помічала вона весняного розквіту степу. Думала вонa про те, що прийшов край їх спокою, що поява пана страшніша від татарського наскоку і сарани., і душа їй скеміла від важкого передчуття.

- Злякалася? - жартливо спитав Корж, обертаючись до дружини, - Нехороше! Козачка повинна бути смілива. Правда, синку? - нахиливсь він до дитини, що відірвалася від материнської груді. - Ач яке маленьке! Чого насупився? Татко оборонить тебе од панів. А виростеш - сам козак будеш.

Дитина мовчки підвела на батька каламутні очі і, зморщившись, наче старезний гриб, заплакала, розкриваючи беззубий ротик. Горпина мовчки почала його заколисувати.

Кінь ішов узькою степовою доріжкою. Навколо квітнув степ, як .розкішний килим, затканий усіма барвами веселки. Яскраві тюльпани розсипали навкруги свої вогняні ліхтарики. Гостро пахнули дикі гіацинти і якісь дзвіночки, що квітнуть тільки напровесні. Жагучими пахощами дихала земля, розпалена сонцем. Оглушливо цвірчали коники, дзвеніли жайворонки, і густо й низько гули джмелі.

Дитина спала. Горпина думала про те, що-то чекає діда Омелька, що буде з ним і всіма сиверянами, і коли-не-коли важко зітхала.

Про що думав Корж, він не зміг би відповісти. Але міцно й радісно відчував він своє кремезне тридцятилітнє тіло, повне буйної сили і здоров'я. З насолодою підставляв спину весняному сонцю і щось мугикав крізь зуби, пихкаючи коротенькою люлькою.
- Ай-ай, пане! Зіпсували ви всю справу. Хіба можна так одверто і гостро! - ахкав пробощ Маєвський, хапаючись за голову.

Пан Бжеський допіру розповів йому про зустріч із сиверянами і роздратовано бігав з кутка в куток.

- Тут вам, пане, не Річ Посполита. Ці єретики дикі й уперті, як зубри. Тут, пане, треба бути дипломатом, уміти пристосуватися до всіх обставин, бо інакше не топтатимеш рясту. І, якщо дозволено вжити аналогії з нашою святою церквою, одверту тактику інквізиції тут мусять заступити тонкі заходи отців єзуїтів.

Але Бжеський не міг заспокоїтися.

- Щоб я, я, Рогмунд Бжеський, мусив хитрувати и принижуватися перед якимись хлопами! Пане ксьондз, при всій шанобі до вас, я вважаю, що Ваша тактика є злочинний попуст. Ви самі потураєте їх свавіллю. Це така нахабність, така зухвалість... таке... - не міг він підшукати досить міцного слова.

Бжеський роз'ярився. Поводження Коржа і козаків здавалося йому нечуваною образою. Як кожен шляхтич, Бжеський був насичений кастовими забобонами. Люди без гербів і родоводу - не люди, а якась напівхудоба, створена, щоб служити шляхті, працювати на шляхту і бути німим атрибутом її існування.

Скільки б шляхта не говорила про демократизм, про братство і рівність, про «злоту вольность» і незалежність - всі ці чудові принципи, вичитані з промов старого Риму, вона пристосувала виключно до себе - єдиної верстви Речі Посполитої, що мала всі громадські права.

Поводження козаків боляче вразило його самолюбство. Це був бунт, повстання худоби, в'ючаків проти хазяйської волі. Якщо б він і досі був на чолі військового загону, Бжеський, не замислюючись, зруйнував би і село, і їх єретичну церкву і всі розсипані по степу хутори.

Маєвський зрозумів, що треба втлумачити задерикуватому панові потрібну покору.

- Хіба ж можна терпіти таке знущання! - лютував Бжеський. - Ми, здається, в межах Речі Посполитої, а це хамло впроваджує тут свій лад і закон і глузує з короля й вельможної шляхти.

- Доведеться терпіти, mi fili //Сину мій - так звертається ксьондз до свого парафіянина (лат.)//, - зітхнув шановний патер, що нагадував у своїй довгій сутані стару пані в капоті. - Великий гетьман коронний (28) спить і бачить уві сні, як би знищити їх кодло, але на все треба багато часу, грошей і військової сили.

- А тим часом мушу з них милуватися? Красненько дякую! Ну, скажіть по-чесному, пане ксьондз, - раптом змінив він тон, сідаючи насупроти пробоща, - що мені робити?

Ксьондз схилив голову набік, склавши на череві пухкі ручки з ямочками, і замислився. В цю мить він напрочуд скидався на свого брата, варшавського метриканта. Бжеський нервувався і, чекаючи на відповідь, роздратовано тарабанив пальцями по столу, але ксьондз мовчав, зважуючи і обмірковуючи кожну дрібницю.

- Ось що, пане, - заговорив він по хвилині, - треба насамперед послабити враження від сьогоднішньої зустрічі, інакше - присягаюся святим Рохом - справа може закінчитися надто трагічно.

Бжеський спалахнув.

- Що таке?! - схопився він з місця. - Щоб я, я, Рогмунд Бжеський, падав до ніг оцим свиням! Пан пробощ із глузду з'їхав!

Kсьондз гнівно блиснув очима і випростався. Тепер він не нагадував старої пані в капоті. Схилена спина розігнулася. Він став вищий, мужніший.

- Reverentia senum, mi fili //Пошана до старих, сину мій (лат.)//, - металево забринів його голос. - А якщо старий - служник святої церкви, шана мусить бути подвійна, бо в його особі ти ображаєш святу церкву.

- Пробачте, гeverendissime //Вельмишановний - титул католицького ксьондза (лат.)//, схаменувся Бжеський, схиляючи голову. - Але зрозумійте, як воно недоладно.

- Як сповідач, кажу тобі, пане: сідай і вислухай мене спокійно, бо від твоєї необміркованої поведінки може похитнутися справа святої церкви і навіть республіки.

Бжеський мовчки сів, смикаючи вуса.

- Поговорімо за всіма правилами логіки, бо логіка є підвалина справжнього мислення і не може привести до облудних висновків, - урочисто проголосив патер і сів насупроти гостя. - Тому відповідай мені, пане, чи потрібні панові хлопи на цій землі?

- Ну, звісно! Не піду ж я сам орати або вантажити вози. Без волів, без коней та цього двоногого бидла далеко не підеш.

- Так... А чи має пан силу і спроможність закути їх у кайдани, як диких тварин?

Бжеський стенув плечима.

- Розуміється, ні. Але що з того? .

- А пан потрібний тим хлопам чи ні? - казав далі пробощ рівно і спокійно, як на диспуті.

- Про те я їх не розпитував, але з їх гостинності ясно, що ні.

- Того мені тільки й треба, - урочисто закінчив патер. - Отже, сину мій, вони тобі потрібні, а ти їм - ні. І тому, що ти їм не потрібний і нема в тебе сили прикути їх до місця, - треба щось зробити, щоб твоя присутність була їм на перший час корисна й потрібна і цим самим прив'язала їх до місця чимось міцнішим від ланцюгів. Отже, ти мусиш дати їм те, чого вони не мають на місці.

Бжеський мовчки сіпнув плечима. Все це не подобалося йому, але ранкове зворушення було надто свіже в пам'яті, і, коли перша лють вщухла, Бжеський зрозумів, що сила не на його боці. Він тільки не бажав одверто визнавати цього. Йому було майже приємно, що не він сам згоджується на поступки, а стороння особа його умовляє. Треба тільки витримати роль ображеної шляхетності.

А ксьондз спокійно вів далі:

- Тут, у Дикому Полі, нема де ховатися від татарських наскоків. Рідко минає рік, щоб вони не приходили по ясир (29). І тоді палають хутори і села, а ці галгани і розбишаки або гинуть у бою, або татари женуть їх, як отару, в неволю.

І знов знайомий холодок поплазував спиною гордовитого пана. І знов зассала п'явка під серцем.

- Як то? Невже вони сюди заходять?! Пан метрикант запевняв, ніби тут цілком спокійно й безпечно, - мимоволі викрив себе пан Бжеський, вхопивши пробоща за руку.

- Порівняно - так. Але за останні десять років татари були тут тричі. Якби не Сагайдачний і ці самі низовці, вони давно забрали б нас у неволю. Іноді й козацькі вовки обертаються на вартових псів, - з усмішкою додав пробощ, розводячи руками.

- А все ж таки я не розумію, до чого веде ксьондз, - покірливо нагадав Бжеський.

- Ах, так! - схаменувся пробощ. - Перепрошую пана. Я кажу, що коли пан справді збудує тут добре озброєний замок і широко сповістить поспільство, що в разі татарського нападу кожен знайде притулок за його мурами, козаки зрозуміють, що присутність пана має рацію. Далі, їм бракує багатьох речей, що їх доводиться купувати тільки в місті за кількадесят миль. Тепер вони їздять по них, але коли в замку оселиться кілька досвідчених майстрів і коли пан улаштує тут ярмарок, давши крамарям і майстрам привілей на право торгу, справа остаточно залагодиться.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   142

Похожие:

C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconВидавництво
С 32 Картаті штани з Америки / Г. П. Сербін. – Рівне: Волинські обереги, 2011. – 198 с
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconЗвіт про результати проведення процедури запиту цінових пропозицій
Місцезнаходження. Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Київська,181, 95493
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДовідка про видані сертифікати за період з 01. 07. 2008 до 30. 09. 2008
Виданий: пп 'Євросклосервіс', Україна, ар крим, м. Сімферополь, вул. Крилова, 139а
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДз «Державна бібліотека України для юнацтва»
...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДовідка про видані сертифікати за період з 01. 04. 2007 по 31. 05. 2007
Виданий: ват 'Крымжелезобетон',Україна, ар крим, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 3 Код єдрпоу: 01267308
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconФілософські науки
Волинка Г./., Мозгова Н. Г., Федів Ю. О. Філософські науки: Посібник для аспіра­нтів І пошукувачів. К.: Видавництво нпу імені М....
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconФорма звіту про результати проведення процедури запиту цінових пропозицій n 1 від 11 травня 2011 року
Місцезнаходження: 95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вулиця Толстого, будинок 15
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconУкраїнське Видавництво «Смолоскип» ім. В
Микола Руденко, колишній секретар партійної організації спу, а згодом — голова Української Гельсінк- ської Групи. Але тому, що це...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconКрымское общество русской культуры
В. І. Вернадського, 4, Сімферополь, Крим, Україна, 95007; Crimean Society of Russian Culture, Crimean Center Research of Humanities,...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт на тему "Робота з інтелектуальним модулем logo!" з дисципліни "Програмні засоби систем управління" для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт на тему "Робота з інтелектуальним модулем logo!" з дисципліни "Програмні засоби...
Разместите кнопку на своём сайте:
kk.convdocs.org



База данных защищена авторским правом ©kk.convdocs.org 2012-2017
обратиться к администрации
kk.convdocs.org
Главная страница