C)Сімферополь. Видавництво «Таврія




НазваниеC)Сімферополь. Видавництво «Таврія
страница6/142
Дата конвертации13.06.2013
Размер13 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   142

- Боротьба мухи проти Голіафа (47), - гірко зітхнув Юстовський, одвідавши хворого вранці перед лекцією.

І це тільки підсипало жару. Хитрий патер читав у серці хворого, як по писаному, і навмисно кинув ці слова. Він засуджував і своїх парафіян, бо не личить справжнім християнам ширити слово боже мечем. Та не можна ж і засуджувати те, що робиться в ім'я господнє..: Та і сам шановний пан Горленко розуміє, що віру всіх цивілізованих країн, віру шляхти й короля не можна поставити поруч цієї нещасної схизми, в якій животіє темний розум напівдиких козаків, - хай оберне Їх пан бог на путь істини, але...

Тут патер схаменувся, що наговорив багато зайвого і що розмова втомлює пораненого. Пообіцявши помолитися за його здоров'я і за порятунок його душі, патер зник, запропонувавши допомогти в справі поновлення шляхетських прав і знехтуваної честі пана сотника.
Привітавшись до господині, Балика прочитав свою скаргу до гродского суду. Написано її було стисло, влучно й гостро, але тим небезпечніша була вона своєю неприхованою зненавистю до магнатів. Потоцький не подарує такого виступу. Це зрозуміли і хворий, і друзі його, і пані Єля, що сполотніла з жаху. Вона покликала Балику в куток і стала просити не накликати на них невблаганної помсти, бо Горленко на довгий час прикутий до ліжка і хто-зна, чи володітиме він рукою. Балика збентежився. Воно, звісно, не можна не підняти рукавиці, протей віддати на ганьбу .й помсту недобитого друга жорстоко і недоцільно.

- Ось що, панове, - сказав він, подумавши. - Подаймо протестацію від нашого імені. Він, мовляв, лежить хворий, .а ми самі за нього вступилися. Згода? - наблизився він до Горленка.

Хворий відповів блідою вдячною усмішкою. Зраділа й пані Єля, підвівши на Балику великі променясті очі. Радісно взялася вона готувати сніданок і не відпустила гостей, поки вони не покуштували міцної горілки, старого меду та всяких наливок і смачних страв.

Розчервонілий і розпалений міцними напоями, Балика ще з більшим запалом поривався розпочати судову справу. Разом із Свириденком, який із зав'язаною головою дуже скидався на турка, з Лемчуком і Борздикою скочили вони на відпочилих коней і помчали до міста.
Бучно й рішуче ввалилися вони до гродського суду, галасливо викликали возного, суддю та підсудка, записали протестацію до гродських книг і підписалися під нею, приклавши гербові печатки. Потім Свириденко розв'язав голову і показав возному й судді відтяте вухо, а Балика вимагав, щоб возний негайно виїхав на хутір до Горленка оглянути його рани. Суддя згодився і зажадав від них десятину на користь суду, писареві - за прикладання печатки до позову, возному - за виклик покривдженого до суду і за огляд Свириденкового вуха та за виїзд на хутір до Горленка. Сума склалася чимала, але старшина не скупилася і з полегшеним серцем і гаманцем вийшла на вулицю.
ПАН УПРАВИТЕЛЬ ЯНЕК СВЕНЦІЦЬКИЙ
Минуло два тижні. Про пана Бжеського не було й чутки. І знов у неділю, коли в церкві відходила пізня відправа, з'явилися у Сивері непрохані гості.

Тривожно перезиралися козаки, гуртуючись біля церковного ганку. На цей раз пан Бжеський залишився дома. Приїхав Янек Свенціцький з Ровіцьким та іншими шляхтичами. Він надзвичайно хвилювався. Червоні плями виступали на його обличчі, пальці нервово смикали повід. Він зняв капелюх і вклонився козакам, він почував себе, як недосвідчений приборкувач, вперше потрапивши до клітки бенгальського тигра.

- День добрий, панове! - промовив вiн, бачачи, що козаки не ворухнулися.

- Здоров, паненя, - відповів Максим-коваль.

І невловимий смішок пробіг натовпом.

- Я до вас, панове від вельможного пана Бжеського, - заквапився Свенціцький, і ця поквапливість викривала його хвилювання. Минулого разу вельможний пан прочитав вам грамоту про землю. Щоб з'ясувати все і щоб не виникло будь-яких непорозумінь пан Бжеський наказав вам передати, щоб ви спокійно залишалися на місцях. Нiхто вас пальцем не зачепить.

- Спробувала б зачепити нас оця сопля, - всміхнувся хтось у юрбі.

Свенціцький засовався на сідлі й відкинув довге біляве волосся, підрізане над бровами, що спадало йому кучерями на плечі, як у панянки.

- Одне слово, пан Бжеський обіцяє вам різні пільги. Оратимете й засіватимете його землю, скільки хто забажає і нічого не робитимете на замок. Тільки за користування землею підете всією громадою до пана на толоку орати і збирати врожай. А за це буде вам добра горілка і добре частування... А при замку будуть у пана різні майcrри. І шевці, і кравці, і ковалі, що кують різну зброю. І буде ярмарок... А від цього буде поспільству велика користь.

Козаки мовчали.

Довго ще приказував Янек Свенціцький, збентежений цією загадковою мовчанкою. Почав він захоплено, палко, притискуючи руки до вузьких худорлявих грудей. А потім, розгубився, заплутався, насилу підшукуючи слова. В думках кляв він і пана Бжеського, який вирядив його з таким важким дорученням, і козаків, які дивилися в землю, мовчазні й ворожі, мов холодний мур. Він ладен був тікати світ за очі, відмовитися від посади управителя, яку несподівано запропонував йому пан Бжеський, а ще більш боявся роздратувати козаків і що-небудь переплутати з того, що так старанно тлумачив йому пробощ Маєвський.

А козаки думали повільно, недовірливі до новин, а надто тоді, коли вони виходять від панів, бо з гіркого досвіду знали, що хиляться вони лише на панську користь, тому що різні й ворожі їх життєві шляхи.

«Хто його зна, - думав дехто. - Мо, воно й краще, щоб був тут замок».

Але не вірили панській некорисливості. Обережно мацали й обмірковували кожне Янекове слово, але не висловлювали своїх думок, добре пам'ятаючи, щ6 слово - горобець: вилетіло - не впіймаєш.

Янек замовк. Важке мовчання гнітило його, як гробова брила. Що вони думають, ці кремезні, флегматичні люди з мідними від сонця й вітру обличчями та вузлуватими руками, наче вилитими з чавуну? Він почував себе серед них як гнучка очеретинка і, не витримавши, спитав:

- Так як воно, панове? Зрозуміли ви, що передав вам, пан Бжеський?

- Зрозуміти не важко, - блиснув очима коваль. - Тільки ти, хлопче, не поспішай. Цими днями повернеться з походу старшина. З ним і говори докладно.

«Хлопче..!» Янек спалахнув від образи, але стримався, і тільки спитав:

- Хіба не можна розв'язати цієї справи громадою?

- Без старшини ніяк не можна, - втрутився один із дідів. - Та він не забариться. Здорово погуляли наші пани-молодці в Туреччині. Тисячі невільників визволили, а здобичі стільки набрали, що й самому королівському підскарбієві не перелічити. А слава летить перед ними, як птиця перед бурею. Вертають додому наші лицарі.

Бачачи, що козаки мовчать, Янек стиха повернув коня, сказавши востаннє:

- Ну, гаразд. Подумайте про те, що я вам казав. Пан Бжеський нікому не бажає злого, але, як людина військова, любить лад і дисципліну.

І знов, коли зникли шляхтичі, почалися розмови.

- Перш за все треба дістати грамоту про козацькі землі й вольності. Земля наша з часів Стефана Баторія, - твердили обережні діди.

Але дід Омелько з тоскним недовір'ям хитав головою.

- Нічого ви з ними не вдієте. Коли був я парубком, було вільно і на Волині, і на Брацлавщині. Тільки козацькі хутори квітнули по балках вишневими садками. А потім прийшли пани. Спочатку обіцяли всім волю, обіцяли шанувати наші закони і звичаї, а минуло двадцять років, стало поспільство хлопами не краще за польського кмета. Хто був молодший та завзятіший, пішов світ за очі в Дике Поле козакувати або подався до міста у ремісники. Стали тоді пани розсилати листи, ловити втікачів та повертати додому. Не буде добра й під цього Бжеського. М'яко стеле, та твердо спати козакові на шляхетському ліжку.

Сивоусі козаки відчували, що Омелько має рацію. Але юнакам кожна справа здавалася дрібничкою. І парубки весело й безжурно реготали, блискаючи зубами.

- Та чого ви, дідусю, крякаєте! Вас приборкали, бо тоді й чути не було про козацьку силу. Тоді козаків була жменька. А тепер нас, як трави в степу. Сам султан ледве не луснув з жаху. Покуштує і Бжеський наших шабель. А вони в нас гострі: розсічуть його товсте черево.

Але дід тільки ойкав і хитав головою. Тоді молодь махнула на нього рукою і сунула до сліпого кобзаря, що задумливо перебирав свої струни.

- Ану, дідусю, заграйте нам веселенької. Треба ноги розім'яти для свята.

Дід підвів незрячі очі, пожував губами і вдарив по струнах. Струни відгукнулися молодо й дзвінко та заговорили швидкомовкою, заходячись веселим сонячним сміхом. Запалали козацькі очі, заходили міцні ноги, і веселе срібне тупотіння підків залунало майданом. Вилетів один танцівник, пішов навприсядки, замітаючи землю матнею. На зустріч вилетів інший, зосереджено вибиваючи гопака. Наче вихор пішов навкруги. Парубочі обличчя вкрилися потом, . вилискували на сонці темним металом. І важко було розпізнати, хто з них танцює краще.

- Матінко! - зітхав Омелько, прямуючи до своєї хати. - Над головою лихо, а вони як малі діти... Молоде - зелене.

І довго ще бурчав старий, пораючись у себе на дворі, і довго лунала з майдану дрібна швидкомовка підків і веселий гомін струн старого бандуриста.

Повернувся з походу старшина. Він теж знав і чув, що є грамота короля Стефана Баторія, де докладно зазначені межі козацьких вольностей і земель, але де вона і як її розшукати - ніхто не знав ані в Сивері, а ні в Каневі, ані в Черкасах.

А Рогмунд Бжеський не спав. Людина він був рахубна й хитра. У Варшаві він навмисно удавав з себе бідного, навмисно приїхав до Грохольського з порожніми кишенями, щоб змусити його енергійніше клопотатися; коли ж опинився він на Україні, знайшлися в нього і гроші, і коні, і хлопи, і навіть реманент. Він пригнав до Сивери своїх хлопів із Польщі, набрав військовий загін із колишніх лісовчиків, а спритний осадчий привів йому цілий натовп пересельців із Правобережжя.

Волинянам Бжеський пообіцяв п'ятнадцять років волі, а за землю під хати, городи та лани наказав їм орати та збирати собі врожай та ще й віддавати кожен десятий сніп.

- Нічого не вдієш, - говорив він пробощеві Маєвському. - Доводиться трохи попанькатися з цим бидлом. Але ж прийде час, коли я стягну з них своє, хай тільки трохи залюдниться степ.

І закипіла робота. Блискучі срібні лемеші зорювали незайману землю, і, ступаючи у вологу оксамитову борозну, радісно дихали степовим вітром волинські й малопольські втікачі. З дитинства стогнали вони на панщині. виснажені надмірною працею. І навіть ця напівволя, тимчасова зрадлива «слобода», здавалася їм якщо не раєм, то принаймні неабияким полегшенням. І тільки думка про те, що знайдуть їх судові возні і силоміць повернуть до колишніх панів, обдавала морозом їх спини.

Але поруч пересельців орали степ справжні хлопи пана Бжеського. Навіть тут, у степу, залишалися вони кріпаками. П'ять день на тиждень ходили вони на панщину, возили цеглу й камінь, місили глину, пиляли дошки, тесали колоди, а два вільні дні, замість відпочити, надсаджували останні сили, будуючи собі злиденні хатинки або нашвидку обробляючи городи та клаптики поля.

- Краще вже було б померти дома! - зітхали жінки, 6езсило падаючи в борозну. - Матко боска, свєнта Маріє, де та смерть поділася? Дітей усіх викосила, а за нас і забула.

- Хай вона краще вашого пана підкосить, - похмуро кидав хтось із козаків, проходячи повз жінок, - бо вам ще треба пожити.

- Та яке ж це житя, проше пана?! - схлипували жінки. - Ані доспати, ані попоїсти... Все, що здобудеш, - панові... Аби йому сито було. І всього йому замало. Чоловік тижнями додому не повертається, а хіба жінці самій тут упоратися з городом, з недобудованою хатою, з худобинкою?.. А він ще, клятий, править сувої. За три місяці - зима, а - ми, як звірі, без хати. Доведеться подихати під снігом.

І справді, хлопи гинули, як мухи. Харчувалися рибою та корінням, дикою степовою цибулею, щавлем, порічками й перепілками. Спалахнула різачка, голодний тиф, а сіверяни тільки головами хитали й говорили, пихкаючи люльками:

- Що ж воно, панове, буде? Бачите, яка він гадина. З людей кров ссе, наче п'явка.

- Гірше, бо п'явка нассеться та й відвалиться, а він як всмоктався, так і не відірвеш.

- Оце, справді. Був я сьогодні над Ворсклою, тягали вони там камінь на замок з річища. Один і впав. Кров йому з горла аж ллє. Посинів увесь, лежить, а це гаденя, Свенціцький, нагаєм його: «Вставай, ледарю», каже.

- От собака!

- А в другого кінь упав дорогою. Стоїть, бідолаха, над здохлим конем, як очманілий. Я до нього: «Що, братику, - кажу, - скиньмо камінь із воза. Все одно тепер не довезеш». А він увесь білий, он як ця хата. Та й лопоче по-своєму, по-литовському: «Ой паночку, цяго ж я сам не помер! Йон, пан тобто, все'дно каменя вимагатиме. Як же я його без коня привезу?! Пішки ж і чверті не наносиш...» - «Піди, - кажу, - та скажи, хай дасть тобі нового коня. Певно, пан твій не дурень: зрозуміє, що людина не бог і здохлого коня не відживить, а з тебе що він візьме?» Мовчить литвин, дивиться на мене, як на божевільного, та белькоче: «Але ж Янка за здохлого коня канчуками на смерть забили, корову забрали, а жінку, з хати вигнали та до покоїв панських призначили».

- Ач, падло, - не витримав Максим-коваль.

- І з нами буде не краще, - ойкав дід Омелько, підводячись на тремтячі ноги. - Мине «слобода» - і станемо ми такими ж хлопами, як ті пересельці, якщо ми так сидітимемо та чухатимемо потилиці.

- Ну, це тобі не Польща й не Волинь, - обурилися козаки. - Хай-но тільки зачепить, ми йому покажемо, що таке Дике Поле та сиверські козаки!

- Червоного півня пустимо!

- Порубаємо, як кропиву, разом із підпанками.

- А литвинів забули? Дві сотні з гаком самого війська. - А нас щось із сотня. Хіба ж ми не подолаємо по два литвини?

- Подолаємо й по п'ятеро. Не таких рубали з Наливайком.

Але діда Омелька важко було заспокоїти. Все здавалося йому безнадійним, і, пригадуючи молодість, він запевняв, що колись усе на світі було краще.

Після таких розмов із козаками він не міг заснути і довго зітхав та перевертався з боку на бік у своїй занедбаній бобилячій хаті. І думка про втечу напосідливо свердлила йому мозок.

На високому, стрімкому березі, там, де «Полузора-ріка у Ворскло впадиває», заклав Бжеський міцний замок з вежами, мурами і бійницями. Росли стіни, важкі склепіння й арки брам. Козаки мовчали. Бжеський їх не чіпав, і вони не займали його. Замок будували там, де козаки не орали і не пасли худоби, тому й сваритися нe було чого. Тільки дід Омелько ойкав, кректав, і, нарешті зник, ніби крізь землю провалився, щоб не навертатися на панські очі.

Але Бжеський рідко показувався поспільству. Жив він у пробоща Маєвського. Після того, як ксьондз здобув йому робочу силу і гроші під невеличкий процент, він цілком поклався на комерційні й господарські здібності пана пробоща. А пан пробощ потирав собі пухкі ручки, передбачаючи великий зиск. Парафія його була злиденна, католиків обмаль, і підтримували його самі старости з двох крулевщизн, на відстані десяти миль від Сивери. Шановний пробощ надзвичайно втомлювався, намагаючись разом потрапити туди й сюди, і тільки з появою Бжеського йому блимнула надія оселитися під крильце нового магната. А головне, кожен шляхтич платив на користь церкви десятину, що звалася динарієм святого Петра, і зростання прибутків пана Бжеського обіцяло пану пробощу з римською курією чималу користь.

Радів і Янек Свенціцький, що справа лагодиться, і потроху. опановував роль управителя. Щоб не дратувати козаків, він не розпитував їх ні про що і нікого не записував до реманенту, але потроху довідувався про кожного зокрема - і хто він, і скільки має землі під полем і пасовищем, і скільки в нього коней та худоби, чи має пасіку або рибальські сіті, чи чумакує взимку. За місяць Янек якось прийшов до пана пробоща і, озброївшись гусячим пером та папером, з пам'яті склав повний реманент нових володінь пана Бжеського.

- Янеку, ти - золото, - захоплювався пан Бжеський. - Спритний, як чорт, і рахубний, як краківський лихвар. Певно, твоя мама наставила роги померлому Адаму Свенціцькому з якимось Шмульком чи то Янкелем.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   142

Похожие:

C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconВидавництво
С 32 Картаті штани з Америки / Г. П. Сербін. – Рівне: Волинські обереги, 2011. – 198 с
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconЗвіт про результати проведення процедури запиту цінових пропозицій
Місцезнаходження. Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Київська,181, 95493
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДовідка про видані сертифікати за період з 01. 07. 2008 до 30. 09. 2008
Виданий: пп 'Євросклосервіс', Україна, ар крим, м. Сімферополь, вул. Крилова, 139а
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДз «Державна бібліотека України для юнацтва»
...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДовідка про видані сертифікати за період з 01. 04. 2007 по 31. 05. 2007
Виданий: ват 'Крымжелезобетон',Україна, ар крим, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 3 Код єдрпоу: 01267308
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconФілософські науки
Волинка Г./., Мозгова Н. Г., Федів Ю. О. Філософські науки: Посібник для аспіра­нтів І пошукувачів. К.: Видавництво нпу імені М....
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconФорма звіту про результати проведення процедури запиту цінових пропозицій n 1 від 11 травня 2011 року
Місцезнаходження: 95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вулиця Толстого, будинок 15
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconУкраїнське Видавництво «Смолоскип» ім. В
Микола Руденко, колишній секретар партійної організації спу, а згодом — голова Української Гельсінк- ської Групи. Але тому, що це...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconКрымское общество русской культуры
В. І. Вернадського, 4, Сімферополь, Крим, Україна, 95007; Crimean Society of Russian Culture, Crimean Center Research of Humanities,...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт на тему "Робота з інтелектуальним модулем logo!" з дисципліни "Програмні засоби систем управління" для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт на тему "Робота з інтелектуальним модулем logo!" з дисципліни "Програмні засоби...
Разместите кнопку на своём сайте:
kk.convdocs.org



База данных защищена авторским правом ©kk.convdocs.org 2012-2017
обратиться к администрации
kk.convdocs.org
Главная страница