C)Сімферополь. Видавництво «Таврія




НазваниеC)Сімферополь. Видавництво «Таврія
страница7/142
Дата конвертации13.06.2013
Размер13 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   142

Янек удавано ображався.

- Коли б я не був вдячний пану за виховання, я б довів пану шаблею, що моя мати була і є цнотлива пані. Але, як благородний, хоча й бідний шляхтич, я не можу звести руку на свого добродійника.

- Ото гарячка, - реготав Бжеський. - Слушно кажеш, Янеку! Честь над усе й перш за все. А тепер вип'ємо келих меду, а потім перекажи Ровіцькому, хай він видасть тобі саржі на камзол.

Свенціцький вдячно цілував руку пана Рогмунда, а до себе посміхався. Хай глузує! Буде час, коли Янек буде багатіший за Бжеського. Бжеський надто любить сипати грішми й гнутися на магната, а Янек збиратиме кожен гріш і рано чи пізно виб'ється в люди.

Янек відгодувався на степовому молоці та баранині, засмаг, трохи поширшав у плечах. У голосі його забриніли владні нотки, і від колишньої заляканої сором'язливості не лишилося й сліду. Зранку був він на коні в лісі, де жовто вусі мовчазні литвини рубали віковічні дуби; на будівлі або за Ворсклою, де цеглярі випалювали цеглу.

А степ жив своїм складним життям. Трава була по плечі людині. Побілішав, заколивався від вітру ковиль, наче поповзли землею сірі пасма туману.

Почалася косовиця. Вийшли козаки в пойму над Ворсклою. Тут трава була така гарна, соковита й густа, що можна було в ній загубитися, як в очеретах. Квітнули величезні степові рум'янки, червоно-бузковий шпадник, золотаві краплини зурки, запашна липка. Джмелі й бджоли гули над степом від ранку до присмерків. Кожен косив, де хотів і скільки хотів. Але козаки не жадували. Коні та вівці козацькі паслися в степу і взимку, коли сніг не був дуже глибокий. Вони розгрібали копитами сніг і здобували з-під нього підмерзлу пашу. І сіно було потрібне тільки на два-три холодніші місяці перед весною.

Вийшов на косовицю й Корж із Горпиною. Горпина гребла сіно і варила куліш, а Корж або косив, або возив запашне свіже сіно додому.

День був задушливий і жаркий, як завжди перед грозою. Корж поспішав звезти якнайбільше сіна. Рівно ступали його кремезні, круторогі воли, рівно і впевнено ступав поруч них їх господар у самих штанах та червоноверхій козацькій шапці. Методично витяг він із кишені гаман, набив люльку, викресав вогню і затягнувся міцними корінцями.

- Добрий тютюн росте в тебе на городі, Даниле, похвалив він самого себе, затягуючись. - З таким тютюном і робити не важко.

Назустріч Коржеві скакав Свенціцький. Зранку кидався він з кінця в кінець, намагаючись звезти до дощу все сіно з луків. Помітивши здалека Коржа, він прибрав гордовито-недбалого вигляду, як, на його думку, личить шляхтичеві й управителеві вельможного пана, і, узявшись у боки, чекав, що Корж перший скине шапку і вклониться. Але Корж хитро примружив на нього чорні очі й байдуже випустив цілу хмару міцного тютюнового диму.

Янек розлютувався.

- Геть шапку, нахабо! - крикнув він, відчуваючи, як хвиля крові опалила йому лице.

І ударом нагая збив йому шапку.

Від несподіванки Корж остовпів. Ця Сопля, як прозвали Свенціцького козаки, насмілилася збити шапку з реєстрового козака, співучасника багатьох славних походів. Темним хмелем стукнула в голову лють. Він потьмарився, став з мідного чавунним. Не пам'ятаючи себе, схопив він підпанка за пояс і стянув з сідла.

- Ах ти, Сопля собача; поросячий хвіст! Знатимеш, як чіплятися до вільного лицаря.

Свенціцький дригав ногами, намагаючись вирватися, і раптом зловчився і хвицнув Коржа підбором під груди.

- А, так ти ще брикатися! - трусонув його Корж і, перекинувши поперек колін, боляче ляснув нижче від очкура.

- Пусти, пся крев! - верещав Свенціцький, задихаючись. - Пусти!.. Ось я тобі!.. Я скажу панові! Стерво свиняче!.. Хаме!..

Але Корж методично відважував йому замашні стусани. Свенціцький оскаженів. З наллятими кров'ю очима впився він у ліву руку Коржеві, Корж рвонув його за вухо, залізною рукою нахилив його голову і затиснув між колінами.

- Знатимеш, як кусатися! - гримнув він і, знявши ремінь, одним рухом спустив Свенціцькому штани.

Свенціцький звивався, як вуж. Кричати він не міг, та й ніхто не почув би його в степу. Він задихався в козацьких штанах.

А Корж з насолодою шмагав підпанка, методично вкриваючи червоними смугами його випещений білий зад. Кінець кінцем розтис він коліна.

- А тепер тікай і пам'ятай, що з козаком краще не заводитись. Сьогодні дав тобі, як хлопчиськові, а іншим разом і шаблею почастую, - сказав він, спокійно застібаючи ремінь.

Свенціцький увесь дрижав з болю і безсилої люті. Обличчя йому сполотніло, по щоках текли сльози, а вуха палали, наче з них здерли шкіру.

- Я тобі... Я тобі теж пригадаю!.. Лайдаче! Хлопе смердючий! - верещав він, відбігши подалі і тремтячими руками підбираючи штани. - Я тобі!.. Я!..

- Не бреши, цуценя, бо буде гірше, - посварився йому Корж кулаком.

І спокійно подався за хурою.

Задихаючись з люті й сліз, вбіг Свенціцький до пана Бжеського. Пан Бжеський сполотнів.

- Що!.. Що таке?! - скрикнув він. - Пожежа?.. Татари?.. .

- Пане! Вельможний пане! Це бунт! Це - чортзна-що! - кинувся до нього Свенціцький. - Благаю в пана оборони! Його треба скарати на горло! На палю його!

- Кого на палю? Стій, Янеку! Кажи до пуття!

Тремтячи від скаженої люті, Янек розповів усе, затаївши тільки те, як Корж скинув з нього штани. Але, замість співчуття, Бжеський зареготався, і відгуки його реготу гучно пролунали тихими покоями пана пробоща.

- О, сміховище! Ой, Єзус-Маріє! Дорого б я дав, щоб побачити таке видовисько! - не вгавав пан Бжеський; і його гладке черево коливалось під кунтушем,. як тісто в діжі.

- Але ж, пане, - надсаджувався Свенціцький, - адже ж я єстем шляхтич, і таку образу можна змити тільки кров'ю. Невже пан мене не оборонить?

- Так ти кажеш - ременем? І голову між колінами? Ото козарлюга! І ти навіть не міг крикнути?

- Добре панові сміятися, - пікнув Свенціцький крізь сльози. - Я до пана, як до рідного батька, а пан... А що буде з вельможним паном, як вони кинуться на пана? Це ж звірі, хижаки! І ми в цій пустелі, як курчата в їх пазурах.

Свенціцький висловив те, що не вперше спадало на думку гордовитому панові. Він раптом урвав свій регіт і поклав руку на Янекове плече.

- Ти маєш рацію, дитино моя. Я цього так не лишу. Не можу лишити, - виправився він. - Я не можу втратити свого магнатського авторитету, - отже, й твого, як мого управителя. Поклич Ровіцького і заспокойся.

Янек вдячно припав до рук пана Рогмунда і, незважаючи на гострий біль, кинувся до Ровіцького. Ровіцький хропів у сінниці п'яний як мрець. І тільки тоді, коли Янек вилляв на його голову цебро холодної води з криниці, підвівся на нетверді ноги і, гикаючи та відпльовуючись, пішов до пана.

Що казав йому пан Бжеський, Янек не знав. Він заховався до своєї комірки і, стогнучи та зітхаючи, намагався скинути штани, але справа була надзвичайно складна. Тканина присохла до напухлих рубців, завдаючи йому нестерпного болю. Стара ключниця пана пробоща почула його стогін. Не постукавши, ввійшла вона до Янека і з жахом сплеснула в долоні.

- Янеку, що тобі?! - кинулась вона до пана управителя, що засоромлено силувався заховати свій побитий зад. - Та чого ти, дурненький, ховаєшся?

І стільки добрості було в бабусиному тоні, що Янек голосно розридався. Охкаючи і зітхаючи принесла вона олії, помастила йому рани, накрила листом подорожника і перев'язала шматком полотна із старої сорочки пана пробоща.

- Покарав тебе бог, сиротинко, - приказувала бабуся, вкладаючи його в ліжко. - Ніколи не чіпай козака.

І Янек надто пізно зрозумів, що справді перехопив через край.
На майдані юрбилися козаки й поспільство.

Була тиха й прозора година, коли стовпами тягнуться по дорозі тіні і в рожевій куряві повертається додому череда. На трави падала роса. Хрущі гули в тополях, і було тихо-тихо, як буває тільки надвечір, коли замовкнуть звуки дня, а звуки ночі ще не народяться в росяній прохолоді...

На колодах біля церкви сиділо кілька дідів. Парубки оточили їх щільним гуртом, а Корж, пихкаючи люлькою і ховаючи усмішку в чорних, як дьоготь, вусах, в сотий раз розповідав, як наклав він Соплі повний зад. Старі тихо сміялися беззубими ротами, а парубки аж за боки бралися з реготу.

- От здорово, панове! Так йому й треба! Хай не чіпляється!

- Так ти кажеш - ременем? - повторював крізь сльози Максим-коваль.

- Атож!

- Як кота, що напакостив у хаті?

- Носом між ноги! Хай поцілує козацьку матню!

І веселий гучний регіт котився майданом і згасав у далеких левадах між вербами.

І ніхто не помітив, звідки виринув гладкий Ровіцький і, трохи похитуючись та оглядаючись на свій почет із кремезних литвинів, озброєних здоровими шаблями і ломаками, наблизився до козаків.

- Хто тут є Данило Корж? - спитав він ламаною мовою, намагаючись твердо триматися на хитких від хмелю ногах.

- Я Данило Корж, - відповів той, виймаючи з рота люльку і спльовуючи.

- Ступай до ясновельможного пана.

- А що я забув у твого пана, щоб бігти до нього надвечір? - відповів Корж запитанням.

- Як відповідаєш, лайдаче! - спалахнув Ровіцький. забуваючи накази пана пробоща. - За образу й побої вельможного шляхтича пан викликає тебе на суд!

Парубки зацікавлено з'юрбилися навколо, ніби очікували нової розваги, але Корж спокійно глянув на скляні від хмелю очі Ровіцького і відповів стримано й серйозно:

- Я піду на суд, коли мене покличе наш старшина. Іншого суду я не визнаю, як не визнають усі козаки aнi тут у волостях, ані на Низу, на Запорожжі. Так і перекажи пану Бжеському.

Спокійна і повна гідності відповідь Коржа вподобалась козакам.

- Добре сказав Данило, - стиха зауважили старі, хитаючи сивими, як степова тирса, оселедцями.

- У доброго козака й слово добре, - відгукнулися парубки.

Ровіцький постояв ще мить, похитнувся на непевних ногах і, вирячивши на козаків свої скляні очі, мовчки повернувся і пішов геть, плутаючи по куряві ногами.

- Ач чортів лях! Навіть не сперечається з перепою.

- Не смійтеся, панове, це він на всяк випадок по собі поминки справляв, - підморгнув Максим-коваль.

І знов веселий регіт пішов вигоном, доганяючи Ровіцького та двох високих литвинів з обвислими, як у моржів вусами кольору свіжого лика. Вони нічого не зрозуміли і вважали, що Корж скорився, а Ровіцький, плутаючи ногами, невиразно мурмотів собі під ніс:

- Ото чорти! За таке доручення пан мусить піднести мені добру кварту старого меду, бо, ідучи до цих звірів, кожен чесний католик рискує опинитися біля райської брами швидше, ніж святий Петро ляже спати з своїми ключами.
НА ХУТОРІ ПОВЧАНСЬКИХ
Човен з розгону ткнувся в золотаву обмілину. Кинувши весла, Настя згребла накидане на дні латаття і підвелася на весь зріст. Була вона струнка, міцна, років вісімнадцяти, з розкішною каштановою косою і чорними імлистими очима. Тонкий носик з горбинкою і нервовими ніздрями, трохи піднята верхня губа і брови серпами - все виявляло гордовиту, непокірливу натуру, а добре розвинене підборіддя - силу волі й стійку вдачу.

Вітер тріпав рукава її сорочки, щільно охоплював вигиб стегна, і крізь одяг відчувалося струнке тіло з довгою ногою і невеличкі пружні перса.

Затуляючи очі долонею, дівчина стояла в човнику, пильно вдивлялася у вершника на дорозі і раптом скрикнула дзвінко, радісно.

Вершник озирнувся. Очі його спалахнули, під вусами блиснули білі зуби. Він скочив з коня і кинувся назустріч Насті, що бігла до нього піскуватим узбережжям.

Міцно й радісно стиснув він її руки біля п'ястей, а вона засміялася від щастя і сховала на його грудях зашаріле обличчя з променистими очима.

- Не чекала? - напівголосно спитав Сагайдачний, і очі його втратили важку зосередженість погляду, заблищали м'яко і радісно.

- Чекала. Вдень і вночі, але це так... несподівано... так... Та й ти сам знаєш як, - засміялась вона, глянувши йому в вічі глибоким газелячим поглядом.

Сагайдачний мовчки пригорнув її до себе. Схилився до напіврозтулених уст. Поцілунок був довгий, гарячий. Сагайдачний повільно випростався, а зблідла, замовкла Настя підвела на нього довгі вії і тихо стиснула долонями його скроні.

- Живий! Здоровий! - зітхнула вона. - Слава богові! Я так мучилася, стільки сліз ночами пролила.

- А де ж вони, ті сльози, поділися? - спитав він схвильовано й ніжно.

Дівчина засміялася, цнотливо схиливши голову.

- Сонце світанкове випило? - пожартував Сагайдачний, обережно відсуваючи від себе дївчину.

Тільки тепер побачила Настя, що Сагайдачний не сам. Двоє джур і старий кобзар Карпо трохи відстали дорогою і тепер догнали гетьмана, ніяково стримуючи коней і не знаючи, чи то їхати далі, чи то завернути назад.

- Чого ви муляєтеся? - всміхнувся Сагайдачний. - Це моя наречена. Ще погуляєте взимку на нашому весіллі, якщо будемо живі й здорові.

Джури спалахнули смуглявим рум'янцем, а старий Карпо примружив старечі очі і, розпливаючись усмішкою, зашамотів:

- Високо літаєш, та. влучно б'єш, Петре Конашевичу. Такої краси і в султанському гаремі немає.

Настя зовсім зніяковіла і, ховаючи очі, смикала косу, поки Сагайдачний не виручив її.

- Що ж ти, серденько? Приймай гостей з походу. Ми втомилися в дорозі, зголодніли. Веди нас до батька, до матері.

Настя схаменулася, низько-низько вклонилася і швидко побігла наперед вузькою стежкою. Сагайдачний ішов поруч сягнистим твердим кроком, і хоча й не поспішав, але й не відставав від дівчини.

Це був стрункий широкоплечий чоловік років на сорок, з тонким, як у черкеса, станом. Довгаста борода облямовувала йому вузьке, бліде обличчя, ледве позолочене сонцем. Чорні імлисті очі дивилися задумливо й серйозно, але посаджені вони були близько одне до одного, і тому погляд їх набирав зосередженої пильності, як на малюнках візантійського пензля.

Старий Повчанський сидів на призьбі і чистив мушкет. Настя весело підбігла до нього, тягнучи за руку Сагайдачного. Батько радісно всміхнувся і розкрив обійми.

- Здоров, синку, здоров! А Настя через тебе мало очі не виплакала: боялась, щоб тебе турки не порубали. Сагайдачний тричі розцілувався з майбутнім тестем і сів на призьбу. Настя зникла. Джури пішли розсідлати коней, а старий Карпо примостився на траві, по-турецькому підгорнувши ноги і щось лагодячи на своєму нехитрому інструменті.

- Чув я про твої перемоги, синку, - почав Повчанський, поклавши руку гостеві на плече, - Де не підеш, по всіх усюдах тільки про тебе й мови. Але кожна палиця має два кінці. Коли б воно навпаки не перевернулося: ти - на турків і на татар, а татари та турки - на нас. Ти визволяєш невільників, а вони беруть удесятеро. Тільки, й думки, як би самого на ясир не забрали та на ринку не продали, як худобину.

- Знаю, - насупився Сагайдачний. - Але січовики тут ні до чого. Татари - мисливці, - ми - дичина. Торгують рабами, тому й потрібний їм крам. А де його взяти, як не на Україні?! Щодо турків, так ми, справді, шарпаємо їх і дратуємо, бо нам же буде корисно, коли вони накинуться на ляхів.

- Ось тобі й маєте! - обурився Повчанський. - До Варшави ніякі турки не дійдуть, а степ щороку напувається нашою кров'ю. Молодий ти ще, битий ніколи не був, тому й голова тобі від слави йде обертом. Не з турками нам битися, а з панами згоджуватися, як би краще боронити наші межі.

Сагайдачний стенув плечима.

-Знаю! Чув! Те ж саме казали нам восени Жолкевський та Конецпольський у Житомирі на комісії.

- Що ти мене до ляхів дорівнюєш, - образився Повчанський. - Я тобі діло кажу. У панів теж голови на плечах, а не кавуни. Адже ж вони реєстрових не чіпають. А що набилося на Січ різних лотрів (48) та розбишак, так це теж вірно. І через них чесному козакові на світ дивитися соромно.

Буркотливо-напутливий тон старого Повчанського дратував Сагайдачного. Коли б не був Настин батько - послав би він його під три чорти, але задля Насті доводилося стримуватися.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   142

Похожие:

C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconВидавництво
С 32 Картаті штани з Америки / Г. П. Сербін. – Рівне: Волинські обереги, 2011. – 198 с
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconЗвіт про результати проведення процедури запиту цінових пропозицій
Місцезнаходження. Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Київська,181, 95493
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДовідка про видані сертифікати за період з 01. 07. 2008 до 30. 09. 2008
Виданий: пп 'Євросклосервіс', Україна, ар крим, м. Сімферополь, вул. Крилова, 139а
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДз «Державна бібліотека України для юнацтва»
...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconДовідка про видані сертифікати за період з 01. 04. 2007 по 31. 05. 2007
Виданий: ват 'Крымжелезобетон',Україна, ар крим, м. Сімферополь, вул. Монтажна, 3 Код єдрпоу: 01267308
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconФілософські науки
Волинка Г./., Мозгова Н. Г., Федів Ю. О. Філософські науки: Посібник для аспіра­нтів І пошукувачів. К.: Видавництво нпу імені М....
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconФорма звіту про результати проведення процедури запиту цінових пропозицій n 1 від 11 травня 2011 року
Місцезнаходження: 95000, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вулиця Толстого, будинок 15
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconУкраїнське Видавництво «Смолоскип» ім. В
Микола Руденко, колишній секретар партійної організації спу, а згодом — голова Української Гельсінк- ської Групи. Але тому, що це...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconКрымское общество русской культуры
В. І. Вернадського, 4, Сімферополь, Крим, Україна, 95007; Crimean Society of Russian Culture, Crimean Center Research of Humanities,...
C)Сімферополь. Видавництво «Таврія iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт на тему "Робота з інтелектуальним модулем logo!" з дисципліни "Програмні засоби систем управління" для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт на тему "Робота з інтелектуальним модулем logo!" з дисципліни "Програмні засоби...
Разместите кнопку на своём сайте:
kk.convdocs.org



База данных защищена авторским правом ©kk.convdocs.org 2012-2017
обратиться к администрации
kk.convdocs.org
Главная страница